Україна має взяти участь у формуванні системних відповідей на раптові виклики для людства
Цієї весни світ спіткав ряд подій, що кардинально прискорюють зміни у ньому. Коронавірус. Фінансово-промислова криза – обвал цін на вуглеводні, спад виробництва, сповільнення будівництва, торгівлі, транспорту, ... зупинка туристичних потоків далі – усього, що стосується економічної і соціальної активності. І це навіть у найпотужніших економіках планети. На цьому тлі – загострення військових протистоянь... Не дай Боже ще – природних і техногенних катастроф, тоді далеко не всяка країна переживе таку турбулетність. Тим часом минулої суботи у Хорватії стався землетрус, потужність якого виявилася найвищою за останні 140 років. Коли взяти до уваги темпи кліматичних змін, то на людство знову чекають маштабні посухи і лісові пожежі. Загостриться дефіцит питної води. Пандемії еволюційно урізноманітняться, а темпи винайдення ліків від них – навпаки сповільняться.
Інституційна неспроможність цілого ряду держав створює спокусу для держав сильних і для потужних світових корпорацій привласнити їхні ресурси. Коли у цивілізованому світі такі зазіхання будуть стримуватися міжнародним правом, то перед усім Росія вже оголосила – а у випадку із Кримом, ОРДЛО, Придністров'ям, Абхазією та Південною Осетією – фактично здійснила свій намір у тій, чи іншій формі анексувати частини територій трьох країн, разом із населенням. При цьому мешканцям Криму силоміць накинуто самодержавний суспільний лад в купі із обов'язком служити в окупаційній армії. Період кризи може здатися агресору найбільш вдалим моментом для подальшого "собіранія зємєль". Росії дуже потрібні українські трудові і мобілізаційні ресурси, надра, вода, географічне розташування. Загроза ескалації агресії наростає.
У 2014 році українці зупинили наступ росіян. Їхнє стримування протягом 6 років коштувало нам щонайменше 15 000 життів. Ворог твердить, що "можем павтаріть".
Протистояти загрозі спроможне лише консолідоване українське суспільство. Влада такій консолідації сприяє заслабко. Потурання намірам ворога імплантувати в тіло України територію "ЛДНР", (де вже роздано 500 000 паспортів громадян Росії, зруйновано промислову і комунальну інфраструктуру, втрачено, внаслідок виїзду, близько 3 000 000 продуктивного і кваліфікованого населення, яке заміщується переселенцями з РФ...) створює величезну суспільну небезпеку. Якщо ці території будуть повернені в Україну у тому соціо-культурному, економічному і криміногенному стані, до якого їх доведено окупантами і терористами, вони стануть плацдармом для перетворення всієї України на "ОРДЛО".
У цих обставинах, владі ще не пізно зайняти позицію консолідатора суспільства, запропонувавши національну стратегію безпеки в умовах системної світової кризи, потужно підсиленої пандемією, та перед загрозою нового розгортання багаторівневої агресії.
Що заважає це зробити?
Та обставина, що нинішня українська влада, сформована після обрання президентом В.Зеленського, переважно зберігає систему управління Україною, що виникла ще за Л.Кучми (Єльцина, Лукашенка, Назарбаєва). Тріо авторитарних лідерів СНД згадагі як співавтори системи управління "ім. Л.Кучми", бо, кожен у своїй країні, вони будували авториритарну державну модель, переймаючи її елементи один в одного. У центрі цієї моделі завжди є президент, від якого залежать преференції для великого бізнесу і державних монополій, а також кар'єри усіх значущих чиновників, включно з тими, яких безпосередньо обирають виборці – мова, за унікальними винятками, перед усім про місцевих голів.
Відмінність України від Росії, Білорусі і Казахстану полягає у тому, що через економічну та суспільну розмаїтість тут виникло кілька олігархічних фінансово-промислових груп. Президент, відтак, не став "одноосібним начальником" над олігархами. Та ще і громадянська якість українського суспільства призвела до двох Майданів та... обрання В.Зеленського. І Ющенко, і Янукович, і Порошенко, так само намагалися на посаді президента грати роль Кучми. Отож зазнавали фіаско. Щоб не повторити цієї долі, В. Зеленському не слід вживатися у ту саму роль.
Сьогодні у Мінську, відповідно до домовленостей Тристоронньої контактної групи, від 11 березня, мала бути створена "консультативна рада", в рамках якої представники легітимної української влади розпочали б "прямий діалог" із "офіційними представниками ОРДЛО". Таку пропозицію погодив керівник президентського офісу А. Єрмак. Однак коронавірус став на заваді, запланованій на сьогодні зустрічі ТКГ у столиці Білорусі. 60 народних депутатів "президентської" фракції, які підписали відкритий лист до В.Зеленського за наслідками перемовин у Мінську голови його офісу А. Єрмака, та різка критика такого наміру з боку політичних, військових, добровольчих, волонтерських спільнот, а також – з боку професійних дипломатів, є серйозним аргументом на користь більшої відкритості президента при ухваленні ним доленосних для країни рішень. Щоб не було приводів у його опонентів поширювати підозри про змову із В. Путіним.
Росія перебуває у вкрай складному геополітичному і соціально-економічному становищі, тому, створюючи видимість двобічного діалогу між офіційним Києвом і представниками ОРДЛО, намагається домогтися поетапного припинення санкцій, накладених США, ЄС та іншими субєктами за фактом нападу на Україну.
Водночас Росія власною ірраціональною, уперто агресивною поведінкою виключила себе зі складу країн, які формуватимуть новий світовий порядок денний. Україну агресор намагається використати як відмичку, щоб знову відчинити собі двері до клубу світових лідерів. Для нас немає жодного сенсу допомагати агресору у цьому.
В ході і після подолання цієї пандемії, на тлі світової соціально-економічної кризи, виникатимуть нові наддержавні утворення, які встановлюватимуть санітарно-медичні, транспортні, енергетичні, сільськогосподарські, рекреаційні, соціальні стандарти сучасного співжиття глобального людства. Наростатимуть ізоляціоністські тренди, особливо у авторитарних країнах. Змінюватимуться споживчі пріоритети домогосподарств і цілих держав, зростатиме значення глобальних корпорацій і великих міських утворень у порівнянні з традиційними державами, мінятиметься світовий розподіл праці і стосунки між робітником і роботодавцем.
Все щойно перелічене і багато інших, швидко виникаючих нових обставин, являє собою систему нових викликів для України – і як для суспільства, і як для держави. Підготовкою комплексних, випереджаючих відповідей на ці виклики і мала б невідкладно зайнятися влада. Зрозуміло, що ознак такої роботи наразі не спостерігається.
Добре бодай те, що центральні і місцеві органи влади надають, як можуть, медичні, інформаційні, логістичні, безпекові послуги громадянам в умовах карантинних заходів.
Щодо елементів національної програми консолідації перед невідворотними змінами світу в умовах і після пандемії, то її пункти мають включати економічні заходи мінімалізації наслідків кризи – зменшення фіскального і тарифного тиску на домогосподарства, малий і середній бізнес, підтримку критичних виробництв, зокрема аграріїв, інфрастуктури, спрощення регуляторних процедур, відновлення можливостей національної медицини надавати критично необхідний обсяг послуг з охорони здоров'я і профілактики захворювань, збереження джерел питної води та інші заходи охорони довкілля, а також культурного надбання. Окрема проблема – різка зміна способів надання освітніх послуг, бо кампанія ЗНО і вступу до університетів вочевидь буде зірваною.
Перед українською владою, яка сформована внаслідок минулорічного обрання президентом В. Зеленського, сьогодні стоять абсолютно інакші завдання, ніж ті, які уявлялися рік тому. Україна сьогодні ще більш самотня, бо світові гравці самі перебувають у важкій скруті. Вигрібати доведеться самостійно.
Що втішає, так це те, що "гребну команду" нам ніхто не накинув із зовні. Ми обрали її самі.
