Відвернути від України продовольчу загрозу
Навіть, якщо визнати слушність аргументів на користь запровадження ринку землі, закон про який нещодавно прийнятий парламентом, то події останніх трьох місяців цілковито заперечують таку позицію. Циклічний прихід економічної кризи, що помножена на чинник світової пандемії, на очах змінює структури споживання, ринку праці, виробництва, навіть логістики для дуже багатьох країн. На передній план серед завдань для урядів висувається проблема продовольчої безпеки для їхніх народів. Земля та прісна вода являють собою головні ресурси для розв'язання цієї стратегічної проблеми.
В Україні орні землі, у різні способи, давно виведено з під державного контролю в інтересах ділків – експортерів, які продають фактично не перероблені врожаї за вільноконвертовану валюту. Незалежно від форми власності, способи господарювання на українській землі, за нечисленними винятками, швидко зменшують їхню продуктивність. Виснаження через недотримання вимог сівозміни, зловживання хімічними добривами, ерозію призводить до втрати продуктивності чорноземів. Тому задля збереження рівня прибутків експортери розорюють громадські пасовиська, луки, береги водойм, зводять ліси та вдаються до інших злочинних дій, що завдають непоправної шкоди природі. Подібними прийомами не гребують і дрібніші господарники, проте це є можливим завдяки атмосфері зневаги до Закону і довкілля, створеної з метою сприяння злочинним способам землекористування латифундистами.
Мало хто знає, що Україна перебуває у зоні ризику стосовно продовольчої безпеки на рівні з країнами Центральної Африки. Серед екологічних причин, що призвели до такого стану на першому місті є... нестача прісної води.
Учорашня пилова буря у Києві на тлі лісових пожеж, спричинених диверсійно-браконьєрськми підпалами та посухою, є ще одним грізним попередженням про близьку екологічну і продовольчу катастрофу. Вона стане результатом розорювання луків, зменшення площ лісів, випалювання сухостою та використання водних ресурсів у промислових масштабах. Гіганські птахофабрики будуються над підземними озерами, вода з яких є однією із головних складових цих виробництв, а відходи – причиною екологічних проблем для населених пунктів, де їх розташовано. Внаслідок викачування підземних вод, висихають криниці у селах, заболочуються, а тоді зникають, малі річки, струмки та озера. Відсутність води змушує селян залишати рідні хати та продавати за безцінь свої паї.
В таких умовах з наступного року влада зібралася відкривати "ринок землі".
Натомість, враховуючи нові соціально-економічні обставини, слід зрештою взяти під контроль додержання аграрними виробниками правил землекористування та використання води, провести ревізію усієї ріллі в Україні на предмет продуктивності, припинити використання земель, що за законом йому підлягають, притягти до відповідальності порушників та їхні "дахи" в установах влади. Окремо – з'ясувати перелік суб'єктів права власності на земельні наділи та реальних користувачів, тобто дати раду кадастрам, зрештою.
Лише після цього приступити до надання у користування земельних угідь фермерам – дрібним і середнім. Розміри наділів мають визначатися залежно від ландшафтів, кліматичної зони, продуктивності, зручності сполучення тощо. Не виключено, коли, внаслідок пандемії, в Європі і США вже впроваджуються практики безповоротного надання державами коштів малому і середньому бізнесу задля його збереження, українські фермери можуть отримувати українську землю від української держави на безкоштовних засадах. Бодай на перші кілька років.
