Чому ''український сценарій'' непридатний для розвитку протестів у Білорусі
Білорусів лякають "українським сценарієм". Мовляв: "ваші протести призведуть до того, що сталося в Україні, в 2014 році".
А що сталося?
Янукович, після фальсифікації на свою користь виборів Президента, в 2010 році, поступово, але послідовно і скурпульозно, перебрав важелі управління країною. Зміцнивши свій режим шляхом скасування Конституційним Судом ряду положень Конституції, він перетворив Україну на подобу монархії. У 2012 році, на парламентських виборах Партія регіонів змогла утворити пропрезидентську більшість у Раді.
Лідера опозиції Юлію Тимошенко кинули до в'язниці, бо вона єдина становила реальну небезпеку для диктатора.
Водночас клан Януковича взявся за привласнення активів – державних і приватних. Саме масовий розбій тодішньої влади стосовно підприємців – від крупних до дрібних – став причиною Другого Майдану, а не раптова відмова Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС у Вільнюсі, наприкінці листопада 2013 року.
Масовість Майдану, його героїзм та організованість стали шоком для Януковича та його клану, а також для росіян.
Після нищівної поразки і втечі Януковича, Росія намагалася розірвати Україну – від Харкова до Одеси. І напоролася на рішучу відсіч українських добровольців і волонтерів. Новоутворена державна влада Порошенка-Яценюка оговталася пізніше.
Росія окупувала 7% української території, завдавши важкого удару по нашій економіці, але Україна вистояла.
Російська пропаганда невтомно поширює побрехеньки про безлад і важкі умови життя, що нібито мають місце в Україні, внаслідок II Майдану. Цьому вірять і в Білорусі.
Однак, попри війну, корупцію, катастрофічну некомпетентність українських влад та епідемію, соціально-економічне життя в Україні жодним чином не подає ознак катастрофи. Так в нас великі проблеми і загрози – перед усім в інфраструктурі, але вже під час війни ми провели мирні і демократичні заміни президента і парламенту. Соціальне життя не зупинилося – працюють освітні та медичні заклади, виплачуються пенсії. Армія, з великими труднощами, однак зберігає і розвиває свою боєздатність. Політичні протистояння, зокрема і на вулиці, вже традиційно для сучасного українського суспільства, зберігаються, проте без трагічних наслідків для громадян та міського господарства.
Поширеним є міф, що рівень життя в Білорусі є вищим, ніж в Україні. Тоді чому ж до початку епідемії з Мінська та інших міст білоруські фірми організовували масові автобусні рейси до ринків і магазинів Чернігова, Житомира, Хмельницького і Києва? Росіяни теж в економічному плані давно вже живуть не краще за українців. Та ще і в умовах суспільної несвободи.
"Український сценарій", позатим, малопридатний для Білорусі. Там відсутні традиції збройного та політичного опору, які притаманні Україні – від Січі Запорізької і Івана Мазепи до шістдесятників і Левка Лук'яненка. Немає в Білорусі системних партій і парламентської опозиції, немає бізнесу, який готовий себе захищати від сваволі влади.
У Білорусі свій шлях суспільної модернізації. Надходить інформація про національний страйк на державних підприємствах. А вони там, особливо крупні, переважно належать державі. Вона виступає роботодавцем, тому і політичні вимоги робітників можуть бути поставленими безпосередньо до інститутів влади. Попереду старт навчального року у державних вищих навчальних закладах – далі можлива ланцюгова реакція.
