Україна знову має добрі стартові умови для суспільного прогресу
Місцеві вибори 25 жовтня завершили великий виборчий політичний цикл в Україні. Наступним електоральнтм роком, коли пройдуть вибори президента, парламенту, місцевих рад та голів, за штатних, звісно, умов, стане 2024.
Попереду маємо три роки, протягом яких суспільство і влада могли б зосередитися на тому, аби інтегрувати Україну в світові соціокультурні – інформаційні – економічні- інфраструктурні – безпекові, ... etc процеси, аби вона стала бажаною, перспективною країною для проживання.
Проте, хіба ж це із нашим щастям?
Зростання продуктивності праці вивільняє дедалі більше робочих рук. До того ж пандемія показала, коли й не цілковиту зайвість, то надлишковість чималого грона "білокомірцевих", перед усім, професій. Число зайвих людей швидко зростатиме. Це – потужний глобальний виклик, підсилений великою міграцією і потеплінням.
Вже давно слід планувати скорочення робочого дня, підготовку нових освітніх програм і розвиток наукових та освітніх інфраструктур, створення робочих місць в індустріях творчості, дозвілля, реакреації, охорони довкілля та біологічних видів... Надважливо – розвиток комплексної космічної галузі.
Ці потреби людства і окремих суспільств, спільнот, громад вимагають нової якості влад – держав з одночасним підсиленням їхньої співпраці, інтеграції, запровадження отого пресловутого нового світопорядку. У ньому немає місця Росії, такою, як вона є сьогодні. А іншою вона стати не встигне.
Відтак, українські політичні проекти риторично орієнтовані на Росію – рускій мір з його облудними "цінностями", швидше, чи повільніше занепадуть.
Ізоляціоніські, ксенофобські, консервативні політичні проекти поволі, але теж втрачають перспективи, що "тут і зараз" блискуче доводить Дональд Трамп.
Інтелектуальні, інформаційні, політичні зусилля слід спрямувати на проектування та втілення нового типу суспільних відносин, які б враховували потреби людства, обумовлені новими обставинами його соціального – інформаційного – ініраструктурного – біологічного (sic, бо пандемія, потепління, знищення середовища проживання видів...) існування.
Хоча і "не з нашим щастям", проте, маємо більш-менш працюючу політичну систему, на диво "живу" економіку з інфраструктурою, інколи відповідальне і часом навіть трохи культурне населення, ... а ще – три "штатних роки" до чергової виборчої веремії.
Звісно, що в нас корупція, надмірна концентрація тупості і неосвітченності на всіх щаблях влади, війна, хронічна екологічна катастрофа, пандемія, ... однак досвід 29 років існування поточної форми української державності доводить, що вітальні сили нашого суспільства здатні переборювати потужні негативні чинники.
Підтвердження?
Дві епічні революції у XXI ст. Проголошення незалежності у XX, коли рівно 29 років тому – 1 грудня 1990 саме громадяни на Референдумі усвідомлено і вільно проголосували за вихід України з СРСР, тим його і поховавши. Не перелякана московським ГКЧП партноменклатура у Верховній Раді УРСР, 24 серпня 1991 року, насправді проголосила незалежність, а суспільство. За тиждень після 1 грудня у Біловежській Пущі було підписано формальний акт про припинення існування Радянського Союзу. Тим, хто ототожнює СРСР з "Великою Росією" слід пам'ятати, надто після 2014 року, що існування Союзу припинила Україна. І вона продовжує відігравати провідну роль у цій частині світу.
Повернімося до майбутнього.
Поміж політичних партій, маємо лише (аж?) 5, які організаційно здатні реалізовувати загальнонаціональні проекти:
"Слуга народу"; "Батьківщина"; "За майбутнє"; "Опозиційна платформа за життя"; "Європейська солідарність". Список наведено відповідно до кількості виборотих партіями мандатів на місцевих виборах, відповідно до офіційних даних ЦВК. З них реальну мережу партосередків на місцях має лише "Батьківщина". В СН, ЗМ, ОПЗЖ вони лише формуються, а в ЄС не охоплюють всієї України, хоча добре представлені у великих містах.
Утім, екстенсивне зростання кількості парторганізацій, часто не означає якісного зростання їхньої роботи в інтересах громад, навіть, коли вони приходять до влади в конкретних радах і виконкомах. З цієї та інших причин, не всі з нинішньої п'ятірки основних партій можуть стати елементами політичної системи майбутнього, що відповідатиме суспільним потребам ближчих років.
Найкращі базові умови у "Батьківщини" і "Слуг народу". При цьому з діаметрально протилежних причин. "Батьківщина" уособлює стабільність і надійність у захисті базових соціальних інтересів, а СН – новизну і сподівання частини суспільства на зміни.
Обидві партії рівномірно представлені в усій країні. Їхня політична конкуренція могла б ґрунтуватися не на адміністративному ресурсі та взаємопоборюванні у ЗМІ, а на співставленні соціальних ідей. Це добрі передумови для формування класичної двопартійної системи.
Разом з тим є велика потреба у модернізації форм партійної роботи – перед усім запровадженні цифрових – горизонтальних – мережевих засобів спілкування між членами партії, осередками, керівними органами, вивчення думки партійців, обміну досвідом. Партія за типом соціальної мережі.
Такий підхід дасть змогу зробити український партійний процес ефективним і конкурентним, вбудованим у світові політичні тренди.
Не з нашим щастям?
