Тарифний грабунок веде Україну до дефолту

Двадцять перший і двадцять другий роки в Україні могли б стати періодом відносного політичного штилю, а відтак – економічної стабілізації. Передбачені законодавством вибори – президентські, парламентські, місцеві – відбулися протягом двох минулих років, у Верховній Раді сформовано монобільшість партії "Слуга народу", фактичним лідером якої є Президент Володимир Зеленський. Так само він, або його оточення, переважно контролює уряд та місцеві адміністрації. Партія "Слуга народу" шляхом утворення різноманітних коаліцій в обласних радах домоглася обрання своїх представників головами 12 облрад. Столиця контролюється через підпорядкованість Віталія Кличка, як голови Київської міської державної адміністрації, формально – Уряду, а фактично – "офісу" Президента, а також – через участь фракції "Слуги народу" у Київраді в коаліції, що підтримує міського голову.

Здавалося б ідеальна диспозиція для ефективного проведення реформ та підготовки країни до зростаючої нестабільності сучасної цивілізації. Навіть в умовах війни Росії проти України, епідемічної та економічної кризи, до яких українське суспільство потроху адаптується.

Тим часом правлячий прошарок робить усе можливе аби перетворити об'єктивні переваги свого поточного становища на серйозні небезпеки – для себе і для країни.

З часу обрання Президента і Верховної Ради мали місце ряд волюнтаристських, безвідповідальних кроків, як у питаннях посадових призначень, так і практично в усіх царинах політичної відповідальності глави держави, парламенту і уряду. Попри очевидну безпорадність влади, рейтинг довіри до правлячої партії ще зберігає першу позицію поміж основними політичними суб'єктами – "Європейською солідарністю", "Батьківщиною", "Опозиційною платформою за життя". Це ж стосується і персонального рейтингу В. Зеленського.

Проте, наполегливість, з якою "слуги народу" рубають "гілку, на якій сидять" вже дає свій небезпечний результат. Свіжим прикладом їхньої соціальної безвідповідальності та економічної некомпетентності є кардинальне підвищення цін на газ та електроенергію. Влада зазіхнула, не лише на доходи, але і на заощадження громадян. Значна більшість домогосподарств, тобто родин, не зможе сплачувати ці завищені тарифи зі своїх поточних доходів, перед усім – зарплат, пенсій, надходжень від самозайнятості. Для сплати вартості комунальних послуг родинам доведеться використовувати свої заощадження – гроші відкладені на освіту, лікування, поліпшення житлових умов, на похорон. Ці накопичення швидко вичерпаються – сім'ї перетворяться на боржників і банкрутів. Їхня неплатоспроможність потягне за собою масові банкрутства фінансових установ, торговельних, ресторанних, готельних мереж, ... практично більшості видів бізнесу в Україні.

Згортання податкової бази означатиме банкрутство держави – дефолт, з усіма його наслідками. Особливо кепсько, що об'єктивних економічних і політичних непереборних обставин для того, щоб заганяти у злидні народ і державу немає. Лише божевільна, на межі втрати інстинкту самозбереження, жадоба до грошей близьких до влади "підприємців" та й самої влади.

На тлі неадекватного стану тих, хто приймає самовбивчі політико-економічні рішення, в Україні є відповідальні політики, які використовують всі доступні можливості для того, щоб показати раціональний і безпечний вихід зі штучно створеної ситуації наближення системного краху. Юлія Тимошенко, лаконічно, проте детально проаналізувавши ситуацію з енергоносіями в Україні, у своєму дописі на фейсбуці пропонує ряд зрозумілих і реальних кроків для швидкого виправлення ситуації. Вона стверджує, що наявність в Україні потужних підземних газосховищ дає нам унікальну можливість закуповувати газ за найнижчими, літніми цінами, а взимку відпускати його населенню і підприємствам за економічно прийнятними, а не здирницькими і спекулятивними. Так само спрямування газу вітчизняного видобутку на комунальні потреби значно б здешевило вартість комунальних послуг, що б врятувало внутрішній попит на товари і послуги. Крім того прозорість формул тарифоутворення та структури рентабельності всього ланцюга підприємств, кінцевим продуктом яких є комунальні послуги так само значно б зменшило комунальний тягар для домогосподарств.

Ю.Тимошенко наголошує: "Нещодавно Державний аудит дав відповідь на запитання, куди йдуть прибутки від необґрунтовано завищених тарифів. Перевірка офіційно встановила, що 225 мільярдів гривень незаконно виведено з НАК "Нафтогаз" за межі України! 225 мільярдів гривень!!! Тільки вдумайтеся в цю цифру! Це більше, ніж кредити, які Україні дає МВФ!!! І це ті гроші, які незаконно витягли з кишені кожного!"

Тобто гроші вкладено не у вітчизняну енергоінфраструкту, а у економіки інших країн. Зрозуміло, що і прибутки від цих вкладень в Україну не повертаються.

На загал прагматичний політик мав би не підказувати вихід із кризовою ситуації своєму опоненту, у яку той сам себе загнав, а "почекав би на березі допоки річка пронесе тіло суперника повз нього". Однак йдеться не про долі правлячої монобільшості і Президента. Мова про загрозу системного краху державних інституцій, починаючи з національної платіжної системи. Тому, як відповідальний державний діяч, Ю. Тимошенко за цих обставин приходить на допомогу країні. Цим її позиція кардинально відрізняється від більшості позицій інших політиків, серед яких є і частина "слуг", які виступають з гучними, епатажними заявами та акціями, що не мають своїм наслідком реального зниження небезпечно високих тарифів.

Якщо це питання не буде вирішено ефективно і швидко, на країну чекає "ідеальний шторм", який одночасно живитимуть економічні, соціальні, політичні та військові чинники. Дочасні вибори Президента і Верховної Ради, за таких умов, не дадуть змоги сформувати адекватну владу і Україна опиниться на межі руїни.