8 червня 2021, 14:23

Російсько-білоруським шляхом?

Обрання президентом України Володимира Зеленського являє собою показник величезного громадянського запиту на кардинальні зміни взаємин суспільства та держави. Цей показник надійно підтверджено і результатами дострокових виборів Верховної Ради. Перші два роки діяльності нової владної команди, принаймні на рівні риторики, показали, що там розуміють потребу у задоволенні такого запиту. Утім влада пішла шляхом створення позитивних інформаційних приводів, більше заявляючи про добрі наміри, ніж втілюючи їх у життя. Разом із тим зберігається одна з основних ознак політичної системи, що була створена ще за Леоніда Кучми – ручне управління з боку президента парламентом, урядом, судово-правовою системою, державними монополіями, втручання у справи місцевого самоврядування і підприємництва. Зовнішня та оборонна політики і без того є прерогативою глави держави відповідно до Конституції. При цьому наявність власної монобільшості у Раді та однопартійного уряду роблять владу В. Зеленського зовні потужнішою, ніж у його попередників.

Саме ручне управління мало не усіма сферами суспільного буття ріднить українську політичну систему з неефективними системами сусідніх Білорусі та Росії. Головною метою диктаторів у цих країнах є максимально тривале збереження особистої влади. За їхнього правління будь-які зміни там неможливі. Водночас найбільша проблема для російського і білоруського режимів полягає у тому, що їхнє самозбереження потребує дедалі більших за обсягом і різноманітніших ресурсів, а ці ресурси, як на зло, лише скорочуються. Причина не лише у санкціях, але і в архаїчних способах виробництва, сировинній економіці, економічній несвободі для малого і середнього бізнесу, корупції, некомпетентності чиновницьких кланів, відсутності стратегій розвитку країн. Це я про Росію і Білорусь, коли що...

Тим часом світ, важко оговтуючись від ковідного стресу, таки йде вперед. Пандемія примусила застосовувати нові соціально-гуманітарні, логістичні, безпекові, санітарні технології. Переосмислюється роль держави в умовах глобальних небезпек – і те не лише епідемічних, але і кліматичних, техногенних, соціальних і терористичних. Україна має бути адекватною цьому світовому тренду, але спостерігається зворотній тренд. Держава дедалі більше відокремлюється від суспільства стіною бюрократичних установ, зокрема і новостворюваних. Високопосадовці та керівники держмонополій коштом платників податків і тарифів отримують неймовірні, навіть за світовими мірками, зарплати та інші виплати, тим часом більшість населення біднішає.

В опублікованому сьогодні соціологічному дослідженні Київського міжнародного інституті соціології зазначено, що 54,4% відсотки людей, які відповідали на питання, говорять про погіршення їхнього матеріального стану останніми двома роками. Покращився добробут в 11,3%. Більше 90% опитаних називають зростання комунальних тарифів і цін на основні товари – головними труднощами, з якими зіштовхнулися останнім часом їхні родини. У 35% впали заробітні плати. Дві головні причини своїх негараздів громадяни вбачають у високому рівні корупції (42,9%) та окремо – у некомпетентності влади (33,8%). Війна і пандемія у цьому антирейтингу набрали 10,6% та 8,3% відповідно. Звідси закономірно випливає той факт, що 54,5% не підтримують участі В. Зеленського у наступних виборах президента, а за його другий термін виступають 37%. І це хороший показник за підсумками двох років правління. Розчарування попередниками В.Зеленського на посаді президента наступало швидше.

Зберігаючи, як відносно високий рівень суспільної підтримки, так і впливи на всі інститути влади, часом, нажаль, сумнівні з точки зору Конституції і Закону, президент має необхідний інструментарій для швидкого, ефективного та не надто болісного впровадження реформ.

Натомість владою знову обрано російсько-білоруський шлях визискування широких верств населення на користь чиновництва та монополій за допомогою корупційних тарифів, наростання тиску на малий і середній бізнес. Звідси – кепський інвестиційний клімат, якому і "няні" не помогли, дефіцит торговельного балансу, падіння виробництва, технологічне і соціальне відставання...

На цьому второваному попередніми владами шляху є ряд перешкод. По-перше, українці сильно відрізняються за рівнем готовності до протестів від східних і північних сусідів. По-друге, мобільність населення і його зв'язки зі світом в нас значно вищі. По-третє, маємо добру економічна активність громадян. По-четверте, пристойний кваліфікаційний рівень робочої сили. По-п'яте, в Україні зберігається, нехай і не у усьому досконала, свобода слова, а також завжди була і є реальна парламентська опозиція.

Загалом для всякої відповідальної влади наведені соціально-економічні чинники, поряд з виробничо-інфраструктурними та природними ресурсами являли б собою справжню рушійну силу для побудови цивілізованого суспільства.

Цьому заважає відсутність стратегічного мислення і захланність українських влад у купі з низьким рівнем загальної культури і некомпетентністю, що три десятки років виступають потужним гальмом України. Утім не буває вічних гальм, як і вічних двигунів.

А може ну його той політичний інфантилізм? Україна – цивілізаційний лідер, усе ж...

Щодня проминаю до десятка пунктів обміну валют. З них нещодавно зачинилося троє. Моє "оціночне судження": це прямо пов'язано із забороною Національним банком повідомлень про обмінний курс на табло біля місць обміну...

Українська детермінанта

Головною емоцією з численних розмов про феномен українського опору російській агресії є – подив. Подвійний – з одного боку мої співрозмовники, як ті, хто тікав в евакуацію, так і ті, хто лишався у Києві, дивуються швидкості організації суспільства та влади для консолідованої та ефективної відсічі рашистській навалі, а з іншого – я дивуюся з того, що для них це дивно...

Що робити з колишньою Росією і Білоруссю по війні?

Днями Інститут майбутнього оприлюднив доповідь під назвою "Що робити з Білоруссю: логіка впливу на країну". У констатаційній частині цього тексту йдеться, зокрема, про те, що в Україні мало досліджують і знають білоруське суспільство – настрої, економіку, інформаційно-культурні, соціальні та інші чинники, які діють у ньому...

Чому Росія завжди бачить небезпеку в Україні

Найбільше чого боїться Росія від України – це... експансії – багатозмістовної, багатошарової, багатоманітної. Мова перед усім про суспільні практики, що не поєднуються, конфліктують з глибинними російськими архетипами, на яких засновано саму російську державність і які є джерелом і водночас способом збереження самодержавного типу правління у Росії...

Відповідь конспірологам щодо мотивів допомоги Україні з боку цивілізованого світу

Існує і поширюється конспірологічна версія, що війна Росії проти України точиться за домовленістю Кремля з його "американськими партнерами". Мовляв, цією війно США вбивають цілу зграйку зайців: По-перше, ставлять у залежність від свого зрідженого газу всю Європу; По-друге, послаблюють економіку ЄС як конкурента американської економіки; По-третє, повертають безпекове значення НАТО, стрижнем якого вони і є...

Третя світова війна – історичний вимір

Зрозуміло, що ця тема не для однієї великої монографії, проте спробуємо викласти її короткими і неповними, даруйте, тезами. Те, що українсько-російська війна є світовою випливає з переліку включених у неї країн і з того очевидного факту, що нинішній світ безпрецедентно глобальний...