Парламент виходить з під контролю?
Сьогодні Верховна Рада спрямувала на повторне друге читання (не підтримала) проект закону щодо вилучення з місцевих бюджетів надходжень від податку на доходи фізичних осіб, які сплачують військовослужбовці, зареєстровані за місцем проживання у територіальних громадах.
Йдеться про загальну суму в 116, 72 млрд. грн. на рік.
Для багатьох громад "військовий ПДФО" є критичним для того, аби "звести кінці з кінцями" у своїх бюджетах.
Податок на доходи фізичних осіб є природним місцевим податком, бо громадяни перед усім користуються місцевими (муніципальними) інфраструктурами – водогони, каналізація, благоустрій, школи, лікарні, заклади культури, безпека, рекреація...
Реформа адміністративно-територіального устрою перетворила Україну на територію, складену з "пазлів" територіальних громад, між межами яких немає проміжків. Відтак ради і голови громад отримали як додаткові земельні та інші ресурси, так і нові зони відповідальності.
Проте бюджетні джерела в них залишаються обмеженими. Тим часом видатки в умовах війни зростають – будівництво бомбосховищ, влаштування переміщених осіб, допомога родинам постраждалих, загиблих тощо. І ось тут підвалив військовий ПДФО. У громадах зі значним населенням з'явилися значні ж кошти.
Муніципальні корупціонери часто спокушуються на те, щоб відвести з місцевих фінансових потоків струмки до власних кишень. Струмки традиційно відводяться з коштів, надмірно виділених на ремонти доріг і тротуарів, благоустрій, закупівлю товарів і послуг для муніципальних установ. Нерідко такі закупівлі є справді критично важливими, однак часом вони очевидно надмірні чи невчасні, як на воєнний стан, тому викликають обурення у громадян, особливо тих, хто пов'язаний з війною, бо розбазарюються гроші саме зі сплачених ними податків.
Муніципальні корупційні розкоші породжують заздрість у надмуніципальних корупціонерів. Тому й виникають спроби на законодавчому рівні одним махом забрати надходження від військового ПДФО у розпорядження центру.
Постає дилема: з одного боку неможна позбавити незаможні громади критично важливих для них коштів, з іншого – ці "живі гроші" піддаються корупційним ризикам, як у місцевих бюджетах так і у центральних. Вихід з цієї ситуації, здавалося б, очевидний – унеможливлення корупції. Однак не з нашим щастям, навіть у війну, як бачимо.
Важливо, що голосування за означений принциповий законопроект стало індикатором щільності контролю колишньої партійної монобільшості за ситуацією у Верховній Раді.
Ось як поділилися голоси:
• "Слуга народу" – 171 "за";
• "Європейська солідарність" – 0 "за";
• "Батьківщина" – 0 "за";
• "Платформа за життя та мир" – 15 "за";
• "За майбутнє – 0 "за";
• "Голос" – 10 "за";
• "Довіра" – 9 "за";
• "Відновлення України" – 12 "за";
• позафракційні – 6 "за".
Разом – 223, з потрібних 226.
Для ухвалення документу не вистачило лише трьох голосів, які можна буде знайти до повторного другого читання. Відтак чиновникам на місцях радіти зарано. Проте суспільство отримало сигнал стосовно того, що Верховна Рада і політичні сили в ній зберігають (нарощують?) вплив на ситуацію в країні.
І в них є потужний союзник – місцеве самоврядування. Збереження "військового ПДФО" у місцевих бюджетах прямо означає збереження рівня фінансової незалежності громад від центру – меншою буде потреба зазирати до рук столичних чиновників за коштами на покриття дефіциту муніципальних бюджетів.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
