Людство зникає? Українці теж?
У 1972 році Римський клуб оприлюднив звіт під назвою "Межі зростання", де виклав прогноз, відповідно до якого експоненціальне зростання чисельності населення Землі і відповідно – зростання споживання ресурсів планети призведе до їхнього швидкого виснаження, масового голоду, забруднення довкілля з усіма негативними наслідками для цивілізації. До цієї теми клуб повертався у тому самому аспекті – зростання населення, аж до 2018 року, коли акценти було зміщено на проблеми глобального потепління, знищення екосистем, надспоживання країн "золотого мільярду" на тлі злиденності інших.
Перенаселення потроху перестало викликати занепокоєння.
Чому?
Бо темпи зростання чисельності людей на Землі почали уповільнюватися. У Китаї, ще донедавна найбільшій за населенням країні світу, 4 роки поспіль спостерігається його зменшення і старіння внаслідок падіння народжуваності. Що вже говорити про стару Європу, Австралію, Канаду, Південну Корею, Тайвань та Японію? Там повсюдно смертність перевищує народжуваність. Позитивна динаміка чисельності спостерігається в Афганістані, Індії, Пакистані, країнах Центральної Азії, Нігерії та ряді інших країн Центральної Африки, Сполучених Штатах, Мексиці, проте вже у багатьох країнах Південної Америки вона наразі негативна. Минулого року коефіцієнт народжуваності на планеті склав 2,4 дитини на одну жінку. Це ще позитивний показник з точки зору відтворення популяції нашого біологічного виду, проте швидкість його падіння прискорюється. Пік народжуваності припав на 2012 рік. З того часу вона зменшується.
Причин у цього явища безліч – економічних, соціальних, воєнних, культурних, кліматичних, медичних... Їхній аналіз є предметом чисельних наукових досліджень, як публічних так і засекречених.
Для України демографічна проблема стане однією з головних у комплексі питань повоєнного відновлення. Війна стала надпотужним чинником еміграції, відмови від створення родин та народження дітей, смертності серед людей продуктивного віку і дитячої смертності. Демографічна загроза дуже недооцінена суспільством і політиками. Великі території в Україні виявляться знелюдненими не лише внаслідок руйнації рашистами житлової інфраструктури і плюндрування земель, але і через виїзд та природне вимирання населення у малих і середніх населених пунктах.
Тут важливо згадати питання власності на землю. Створення величезних латифундій "від обрію до обрію", де практикується крупнотоварне, орієнтоване на експорт виробництво, що потребує мінімальної кількості робочих рук, призводить до зникнення сіл і зменшення населення малих міст.
У великих містах народжуваність падає через важкодоступність житла, нестачу грошей у молодих родин, зайнятість... Проте не лише із цих причин. Суспільна цінність – престижність сім'ї, в очах молодого покоління не є пріоритетною, бо вона може заважати кар'єрі, мобільності, розвагам. Україні дуже серйозно загрожує депопуляція – вимирання, простіше кажучи.
Тому розробка і впровадження комплексної демографічної політики, яка включатиме фінансово-економічні, соціальні, культурні, медичні, освітні та ряд інших аспектів має стати пріоритетним завданням для політиків, які претендуватимуть на владу по війні. Без цього Україну накриють хвилі міграції, в яких вона просто зникне.
PS
У вересні 2024 року Кабінет Міністрів ухвалив "Стратегію демографічного розвитку України до 2040 року". У січні – червні 2024 року в Україні народилося 87 655 немовлят, а за той самий період цього року – 86 795. Зменшення на 1%. Зрозуміло, що стратегія діє лише рік, і ще немає вагомих підстав називати її неефективною, проте тенденція показова
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
