ФІЛАРЕТ ВЕЛИКИЙ
Патріарха не стало на 98-му році життя; 77-му році чернецтва; 65-му році єпископського служіння і 60-му перебування на Київській кафедрі. До Києва, як Архієпископ Київський і Галицький, Патріарший Екзарх всієї України, він прибув у травні 1966 року, в часи, коли радянська влада послідовно домагалася обмеження релігійного життя, прагнучи знищити будь-яку альтернативу комуністичному світогляду. Владика оселився на Солом'янці. У влади був план перенести туди, подалі від центру, архієрейську кафедру, а Володимирський собор знову перетворити на музей атеїзму, як це було до нацистської окупації 1941 року. Окупаційна нацистська влада відкрила, зачинені більшовиками київські храми і монастирі. (Цікавий факт: управу з питань культури в часи німецької окупації очолював відомий український скульптор Іван Кавалерідзе.)
Завдяки дипломатичному і організаційному хисту Владики Філарета вдалося вберегти від зачинення Володимирський собор. Вже у часи свого патріаршого служіння Його Святість переконав одного відомого олігарха нехристиянського віровизнання фундувати опорядження собору, відповідно до первинного проекту з позолоченою центральною банею і "золотом цвяхованою блакиттю"* шістьма іншими.
Також Владика зумів домовитись про передачу єпархії дореволюційного будинку по вул. Пушкінській 36 та його реконструкцію для церковних організаційних потреб. Коли роботи було завершено, то результат настільки сподобався владі, що Владиці запропонували обміняти резиденцію на якийсь інший майновий об'єкт. Не вагаючись він попросив повернути Церкві Видубицький монастир. Влада відмовилася. Монастир було передано Церкві вже за ініціативи Київради нашого скликання.
Моя бабуся Надія Іванівна в сімдесяті працювала в ощадкасі на площі Льва Толстого. Коли наприкінці кварталу або року в них "горів план", вона зверталася на Пушкінську 36 і Владика робив внесок готівкою, рятуючи премії трудового колективу. Ніколи не відмовляв. У 1991 році він, вже через мене, передав бабусі видання Біблії, яку особисто переклав і відредагував.
Владика Філарет у Радянському Союзі справедливо вважався одним зі стовпів Православ'я. Добре освічений, беручкий, дисциплінований, талановитий дипломат, непідвладний вадам, що нерідко притаманні архієреям, він користувався цілковитою довірою Патріарха Пімена – був другою особою в РПЦ, як за фактичним впливом, так і за Статутом – Київська кафедра була офіційно другою після Московської. Україна і українці являли собою стрижень Московського патріархату. Досить згадати, що з 10 000 парафій РПЦ, включно із закордонними, лише у Львівській і Тернопільській єпархії Українського екзархату було 1100.
По смерті Патріарха Пімена, природним його наступником вважався саме Митрополит Філарет. Однак і світська радянська влада і єпископи РПЦ доклали максимуму зусиль щоб цього не сталося. В першу чергу через українське походження Владики, але і через його вимогливість як керівника та нетерпимість до особливостей поведінки чорного священства, через які КДБ управляло Церквою. Відтак замість українця Московським Патріархом обрали німця Олексія (фон Рідегера).
Особисто з Митрополитом Філаретом я познайомився за непростих обставин. У 1988 році, до тисячоліття Хрещення Руси, "за ініціативи Раїси Горбачової", Церкві було передано комплекс споруд на Дальніх печерах Києво-Печерської Лаври, для відновлення там чернечого життя та семінарії. Намісником монастиря став архімандрит Іонафан (Єлецьких), уродженець Воронежчини, син радянського офіцера. У 1990 році він запросив для "реставраційних робіт" у церкві Різдва Богородиці на Дальніх печерах "реставраторів" з Ленінграда. Вони шпателями зішкребли у вівтарній частині храму унікальний живопис Івана Квятковського 1811 року, 118 кв.м. Тоді замалювали стіни мазаниною під російський стиль. Коли я це побачив – онімів. Пішов до Галини Менжерес, заступниці голови міськвиконкому і ми домовилися запросити Митрополита Філарета для розмови про збереження історико-художніх пам'яток Лаври. Зустріч відбулася у Гобеленовій вітальні Київради. Напрочуд конструктивно і з порозумінням. Цікава деталь: Галина Миколаївна, член міському КПУ, зверталася до Владики, як того вимагав комуністичний стиль, на світське ім'я по батькові – Михайло Антонович, а я молодий депутат-рухівець за церковною традицією – Ваше Високопреосвященство. Пізніше пані Галина зізналася, що трохи ніяково від того почувалася.
З Митрополитом та київським кліром ми плідно співпрацювали, коли повертали Церкві храми: Покровський, Миколи Притиски, той самий Видубицький монастир.
Цікаво склалася доля Іонафана (Єлецьких). Синод РПЦ призначив його єпископом Переяслівським, вікарієм Київської єпархії. Він майже одразу став у жорстку опозицію до зусиль Митрополита Філарета, спрямованих на автономізацію і усамостійнення Українського Православ'я від Москви. Безпідставна московська анафема Митрополиту Філарету великою мірою базувалася на "матеріалах", зібраних Іонафаном.
11 жовтя 2022 року СБУ порушила кримінальне провадження щодо громадянина Єлецьких за чотирма статтями, пов'язаними з виправданням рашистської агресії, зазіханнями на територіальну цілісність України, державною зрадою. Обміняли на наших військовополонених через кордон із Білоруссю.
Утворення Київського Патріархату дало потужний поштовх духовному життю України. Владика Філарет підійшов до його організації з притаманною йому ретельністю, ґрунтовністю і працьовитістю. Особливо слід відзначити його увагу до організації церковної освіти, утворення нових парафій і єпархій, підготовку архієреїв. Сучасна Православна Церква України постала і розвивається на кадровій базі створеній Патріархом Філаретом.
Хронологічно Святіший Владика Філарет є Третім Патріархом Київським і всієї Руси-України. Мені довелося бути серед ініціаторів саме цієї формули патріаршого титулу "Київський і всієї Руси-України", щоб підкреслити тяглість нашої Церкви від Давньоруської держави. Звернувся тоді до Дмитра Васильовича Павличка, який користувався великим авторитетом у церковних колах, він і пролобіював цю формулу.
Про Патріарха можу ще чимало згадати.
Звісно, у його тривалій біографії є багато суперечливих і складних епізодів. Дещо він розповідав мені особисто. За своє життя Владика взяв участь у багатьох подіях і процесах, заживши собі дуже багато ворогів і недоброзичливців. Тепер, коли його земний шлях завершено і підводиться остаточний баланс діянь Патріарха, зрозуміло, що ми прощаємося з нашим великим сучасником. В історичних хроніках сьогодення він цілком заслуговує на іменування Філарет Великий!
‐----
* Рядок з сонету Миколи Зєрова "Київ з лівого берега".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
