Як Україна та Росія по-різному бачать світ в 2009. Наочний доказ

The World in 2009, спецвипуск журналу The Economist в оригінальному англомовному варіанті потрапив мені до рук десь у першій половині грудня. Я роздобув його в приймальні Григорія Немирі: в цьому часописі було оприлюднено статтю Тимошенко на тему українсько-європейсько-російських стосунків. Ось як виглядає обкладинка оригінальної версії.

Оскільки через відсутність мовної практики з часом мені стало важкувато читати англійською, то я із задоволенням придбав українську російськомовну версію "Икономиста", випущену "Инвестгазетой"- видавничим домом "Экономика" за ліцензією The Economist Newspaper Ltd. Вона майже повністю збігається з оригінальним продуктом – за винятком кількох об'єктивно нецікавих українському читачеві матеріалів. Обкладинка – майже ідентична.



Нарешті, перед самим Новим роком, купив чергове число російського ділового журналу РБК, до якого було прикріплено російську російськомовну версію "Мир в 2009 году". Росіяни викинули значно більшу кількість матеріалів, але редакторські ножиці попрацювали за іншим принципом – очевидно, принципом імені Путіна-Медведєва. Було, зокрема вирішено, що росіянам, очевидно, не цікава стаття Тимошенко, в якій в європейському контексті розглядаються стосунки Києва та Москви. Це якось можна логічно виправдати, хоча при цьому РБК залишило "Послание из Мадрида. Хосе Луи Родригес Сапатеро о Европе". Куди цікавіше, що в редакції вирішили, що росіянам не слід читати статтю московського кореспондента The Economist Аркадія Островського про економічну ситуацію в Росії. Я думаю, Островський сам винен: мало того, що свій матеріал він назвав "Цена самодовольства", так ще й підзаголовок дав "Дела у России пойдут туго". Втім, можливо, це заголовок та підзаголовок – справа рук редакторів The Economist – я не знаю, які там у них порядки, але ж фразу в тексті "Россия впервые с момента прихода к власти Путина столкнется с тяжелыми временами", песиміст Островський написав сам. А якщо хочеш, щоб тебе читали, думай, що пишеш.

От в результаті російський варіант текстуально вийшов зовсім не такий, як лондонський оригінал та його українська майже копія. Але найвразливіша відмінність вийшла у обкладинці. Тут я вже не коментую, бо ми, Медведєви, це – святе.