Отже, це щастя, що помер Бог: Його смерть стала наший життям і воскресінням!
Пасхальне послання Патріарха Константинопольського Варфоломея
Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя – Нового Риму і Вселенський Патріарх, всій повноті Церкви благодать, мир і милість воскреслого в славі Спаса нашого Ісуса Христа.
Улюблені і бажані у Господі брати і чада
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
У XIX столітті людство почуло похмуро з вуст трагічного філософа, що "Бог помер! Ми його вбили. Ми всі його вбивці. Бог залишиться мертвим! Чим же ще є ці церкви, якщо не могилами і надгробками Бога?"[1]; і декілька десятиліть опісля з вуст іншого філософа: "Бог помер! Панове, я оголошую вам смерть Бога!"[2].
Ці заяви філософів-атеїстів потрясли свідомість людей. І сум'яття запанувало не тільки в середовищі літераторів і художників, але і в богословських колах, в основному на Заході, в яких почали говорити навіть про "теологію смерті Бога".
Звичайно ж, Церква ніколи не мала сумніву в тому, що Бог помер. Це мало місце в 33 році на горі Голгофа в Єрусалимі, за часів Понтія Пилата – римського правителя Іудеї. Перетерпівши нечувані страсті, Бог був розіп'ятий як злочинець і біля 9-ої години в п'ятницю, сказавши: "Звершилося!", віддав дух! Це безперечна історична реальність.
Єдинородний Син і Слово Боже, Ісус Хрістос, істинний Бог, помер "за всіх" людей (2 Кор. 5: 14)! Прйнявши все наше: тіло, душу, волю, енергію, тягар, тривогу, біль, печаль, нарікання, радість, – все, окрім гріха, Він врешті-решт прийняв і нашу найбільшу проблему – смерть. Причому Він прийняв найболіснішу і принизливішу форму смерті, тобто смерть на хресті. У цьому ми згодні з філософами.
Ми навіть погодимося з тим, що церкви, храми – це "могили", "надгробки" Бога! Але... Ми знаємо, переживаємо і покланяємося померлому Богові, як "мертвому Живоначальнику"! Трохи часу опісля Страсної п'ятниці, заранку, ще затемно "в перший день після суботи", в неділю, відбулося те, заради чого і здійснилося через втілення, і страсті, і хрест, і зішестя в пекло домобудівництво Боже – Воскресіння! А це, тобто Воскресіння, теж є незаперечною історичною реальністю. І ця реальність має безпосередні і спасительні наслідки для всіх нас. Воскрес Син Божий! Воскрес Бог зі всіма рисами Своєї людяності: з тілом, яке Він прийняв від пречистої Пресвятої Богородиці, і зі Своєю святою душею. Він воскрес з мертвих і "всеродного Адама воскресивши як Чоловіколюбець"! Гріб Ісуса, "новий гроб" Йосипа, залишається порожнім назавжди! Замість пам'ятника мертвому він став пам'ятником перемоги над смертю, джерелом життя! Зійшло Сонце справедливості, "з гробу красне", даруючи нам світло невечірнє, мир, радість, тріумфування і життя вічне! Так, храми – це "гроби" Бога! Але гроби порожні, залиті світлом, сповнені "життєдайними пахощами" (2 Кори. 2: 16), весняним пасхальним ароматом, красиві, приємні, прикрашені миртами славними і квітами відчутної надії, гроби життєдайні і живоносні! Смерть Бога скинула сили пекла; смерть перетворилася на подію, яка веде людину від життя до Життя. Церкви, "гроби" Бога, – це широко відкриті брами любові Бога, це розкриті двері Жениха, Його Сина, Який "як Жених прийшов з Гробу", а ми, віруючі, які входимо туди "смерті святкуємо умертвлення, пекла руйнування, іншого життя вечного початок, і святкуючи оспівуємо винуватця, Єдиного благословеннаго отців Бога і препрославленного" [3].
Отже, це щастя, що помер Бог: Його смерть стала наший життям і воскресінням! Це щастя, що існує так багато Його "надгробків" в світі, стільки святих храмів, куди вільно може увійти змучена, втомлена і невтішна людина і звільнитися від тягаря свого болю і тривоги, страху і уразливості і "позбавитися" від своєї смерті!
Це щастя, що є церкви розп'того, померлого, воскреслого і вічно живого Христа, де людина нашого часу, що зневірилася, жорстоко зраджена всіма ідолами, всіма "нікчемними богами", що викрали її серце, тобто домобудівництво, її ідеологію, філософію, метафізику, зраджену всіма іншими "порожніми зваблюваннями" (Кол. 2: 8) нинішнього "оманливого" [4] століття, знаходить і притулок, і втіху, і спасіння.
Зі Вселенської Патріархії, Матері-Церкви, яка переживає повною мірою страсті, біль, хрест і смерть, але також і Воскресіння Богочоловіка, посилаємо всім чадам нашої Церкви сердечне пасхальне вітання і благословення і обіймаємо вас з любов'ю Ісуса Христа, воскреслого з мертвих і вічно живого і животворчого чоловіка. Йому належить слава, держава, честь і поклоніння разом з Отцем і Святим Духом на віки. Амінь!
ВАРФОЛОМІЙ,
Патріарх Константинопольський
Полум'яний про всіх вас молитвенник
до воскреслого Христа
_________________________________________________
[1] Фрідріх Ніцше.
[2] Жан-Поль Сартр.
[3] Пасхальный канон. Пісня 7.
[4] Акафіст Пресвятій Богородиці.
З сайту УПЦ Київського Патріархату...
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
