Справжня двомовність починається із вивчення української
Несамовиті зойки "регіонального" керівництва Кримської та інших областей лунали минулого тижня у присутності верховного комісара ОБСЄ пана Воллебека. Представники ПР за підтримки Віктора Степановича Черномирдіна намагалися переконати комісара в жахливому становищі російської мови в Україні.
Це при тому, що в цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах присутність української є вкрай низькою або тяжіє до нуля, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, відеопрокаті, виробництві телесеріалів тощо. В східних та південних регіонах України, де найбільш поширеними є уявлення про утиски російської мови в Україні, саме українська мова знаходиться на межі зникнення і потребує захисту, зокрема, і в межах європейської Хартії регіональних мов та мов меншин. Такий, і тільки такий висновок випливає із великого масиву статистичної та соціологічної інформації, яку я проаналізував кілька років тому. Ця робота вилилася в документ, який я назвав Мовним балансом України. Дозволю нагадати про основні його висновки – спеціально для Воллебека, рівно як і для інших зацікавлених осіб. На багатьох прикладах Мовний баланс доводить, що теза про нібито насильницьку українізацію Криму, Севастополя, Донбасу тощо не витримує жодної критики. Якщо виходити з того, що в Україні все ж таки існує дискримінація за мовною ознакою, то статистика дає значно більше підстав твердити про дискримінацію україномовних громадян, ніж російськомовних
Щоб понизити градус дискусії, одразу нагадаю мій головний політичний висновок, яким завершується той документ: "Для України є важливим досягнення компромісу між двома найбільшими мовними спільнотами. Україномовні повинні погодитися з широкою присутністю в Україні російської мови й усвідомити, що демократичного шляху до одномовної України немає, втім як і недемократичного також.
Російськомовні мають зрозуміти, що час безроздільного панування російської мови минув, що жити в Україні й бути вільним від української мови неможливо, а державна підтримка української мови та втручання держави в мовну сферу необхідні для того, щоб компенсувати негативні наслідки багатовікової дискримінації української мови та урівняти її у фактичних правах з російською.
Державна підтримка української мови, рівно як і саме втручання держави в мовну сферу має за мету виправити ті деформації в мовній сфері, які склалися через тривалу відсутність незалежної української держави та через колоніальну політику мовної уніфікації. Йдеться про те, щоб забезпечити рівність прав мовних спільнот, довести рівень поширеності української мови до рівня принаймні не нижчого, ніж масштаби поширення російської мови.
Українська мова є визначальним чинником ідентичності української нації, яка дала назву нашій державі. Обидві мовні спільноти мають визнати, що у приватному спілкуванні кожен громадянин України є вільним в у виборі мови.
Ну а тепер – трохи статистики.
Згідно перепису 2001 року, українську мову вважали рідною 67,5% населення України, що на 2,8 відсоткового пункту більше, ніж за даними перепису 1989 року. Російську мову визначили як рідну 29,6% населення – у порівнянні з попереднім переписом цей показник зменшився на 3,2 відсоткового пункту.
Українську мову вважає рідною більшість громадян України в усіх макрорегіонах: на Заході – 93,55%, в Центрі та на Північному Сході – 83, 58%; в макрорегіоні Південний Схід та Південь – 61, 29%. І лише в макрорегіоні Крим-Донбас ті, хто вважає рідною українську, становлять меншість: 22,21% при 76,88% тих, хто рідною називає російську.
Згідно даних перепису 2001 року, серед етнічних росіян, які живуть в Україні, рідною вважають мову своєї національності 96%. Натомість майже 89% українських греків називають рідною мовою російську. Те ж саме стосується 83% євреїв, 65% німців, 63% білорусів, 54% грузин, 38% азербайджанців і майже 15% українців.
Отже, всупереч поширюваній певними політичними колами думці про те, ніби в Україні українська мова розвивається за рахунок російської та мов інших національностей, всі неросійські мови, поширені в Україні, в тому числі і українська, були та залишаються донорами для російської мови. Значна частина громадян неукраїнської та неросійської національностей, а серед деяких етносів – переважна більшість, рівно як і 15% етнічних українців, вважають рідною російську, а не мову власної національності. Винятком є лише поляки: серед них 71% рідною вважають і не мову своєї національності, і не російську, а українську
Згідно соціологічного дослідження кінця грудня 2006 року (Українське демократичне коло, Юкрейніан соціолоджі сервіс"), 38,05% громадян у родині (саме тут вибір мови спілкування є максимально вільним, позбавленим тиску середовища) спілкуються лише українською мовою, 30,36% – винятково російською. 30,54% в залежності від обставин вживають або українську або російську. Таким чином, винятково україномовних на 8% більше, ніж винятково російськомовних. Якщо ж врахувати 30,54% людей, які вживають обидві мови, то виходить, що українську мову в цілому практикують 68,6% громадян України, а російську – 61%.
Захід та Донбас з Кримом є одномовними регіонами, відповідно україномовним та російськомовним, в той час як в макрорегіонах Центр-Північний Схід, а також Південь-Південний Схід понад 40% є білінгвами, з тією різницею, що в Центрі співвідношення виняткових українфонів та русофонів становить 45 на 11%, а на Півдні та Південному Сході 21 на 38%.
Наведені вище цифри дають підстави стверджувати, що Україна в цілому є дійсно двомовною державою, в якій відносно найбільшим є масив україномовних, і дещо меншими два приблизно однакових масиви – двомовних та російськомовних.
Однак, серед етнічних українців частка двомовних в 2,7 рази більша, ніж частка двомовних серед етнічних росіян, а серед тих, хто вважає рідною мовою українську, частка двомовних майже в 2 рази вища за частку двомовних серед тих, хто рідною мовою вважає російську.
Серед тих, хто вважає рідною українську, двомовними є 36,3%, а серед тих хто вважає рідною мовою російську білінгвів лише 18,4%.
Отже, двомовними в Україні є головним чином етнічні українці та ті, хто вважає рідною мовою українську. Етнічні росіяни та ті, хто рідною мовою називає російську, є одномовними: відповідно 80 та 85% є винятково російськомовними, попри те, що заявляють про достатньо високий рівень володіння українською мовою.
Згідно даних Міносвіти, в 2005 році 84,2% дітей в дошкільних навчальних закладах виховувалися українською мовою, 15,2% – російською.
В регіонах, де проживає найбільше етнічних росіян та російськомовних, в сфері дошкільного виховання домінує або широко поширена російська мова. Зокрема, в Севастополі в дошкільних навчальних закладах виховуються російською 98% дітей, в Криму – 95,3%, на Луганщині – 64,4%, на Донеччині – 34,1%, Харківщині – 11,3%.Кожний п'ятий учень в Україні отримує освіту російською мовою.
В Севастополі російською мовою навчаються 97,7% дітей, в Криму – 92,5%, на Донеччині – 70,5%, Луганщині – 66%
Освіта – єдина сфера публічного життя, де є підстави говорити про реальну, а не міфічну українізацію.
Для значної частини дітей школа є єдиним місцем, де вони хоча б частково перебувають в українському мовному середовищі і мають можливість практикувати українську мову. При цьому слід брати до уваги, що школа залишається україномовною тільки під час уроків, решту ж часу діти та вчителі спілкуються тією мовою, яка є поширенішою в даній місцевості.
В багатьох регіонах Заходу та Центру в дошкільній, середній та вищій освіті здійснено майже стовідсотковий перехід на українську мову.
В той же час в Криму та Севастополі, де більшість населення складають етнічні росіяни, освіта майже на сто відсотків залишається російськомовною, навчальні заклади з українською мовою навчання практично відсутні.
В регіонах, де особливо великою є частка винятково російськомовного населення, таких як Луганщина чи Донеччина, переважна більшість учнів та студентів також отримує освіту російською мовою. Крім того, в інших регіонах Сходу та Півдня питома вага російськомовної освіти є високою, а українською викладання ведеться здебільшого в сільських школах.
Слід також брати до уваги, що на Сході та Півдні трапляються школи, які юридично мають статус україномовних, але навчальний, а тим більше виховний процес там здійснюється російською мовою.
В урбанізованих регіонах, які характеризуються домінуванням російської мови, вага російськомовної освіти є також значно вищою, ніж в середньому по країні.
Очевидно, наведені факти дають підстави стверджувати, що освітня політика української держави в Криму та на Сході є достатньо гнучкою і враховує потреби російськомовного населення.
З урахуванням російськомовного прайм-тайму "Первого Международного", "РТР-Планеты", "НТВ-Мир" частка російськомовних програм у прайм-таймі українського національного ефіру складає 61,4%, україномовних – 38,6%.
Стовідсотково або здебільшого російськомовними залишаються найрейтинговіші програми, котрі збирають найбільшу аудиторію, а саме телесеріали, гумористичні програми, концерти – транслюються винятково або переважно російською мовою
На FM-радіостанціях, що неважко встановити емпірично, домінує російськомовний музичний продукт, хоча за останні два-три роки відчутно збільшилась і кількість україномовного музичного продукту.
За даними Держкомтелерадіо, в 2005 році за кількістю назв газет, що видавалися, україномовні газети склали 51%, російськомовні – 40%. В Україні поширеню є практика, коли в україномовних а назвою газетах чи журналах взагалі відсутні україномовні матеріали.
Якщо взяти разовий тираж газет за 100%, то з них на україномовні газети припадає 31%, а на російськомовні – 64%. Причому протягом 10 років вага україномовного накладу скорочувалась (з 47% в 1995), а російськомовного – зростала (з 47% в 1995) – дані Держкомтелерадіо.
Щодо річного накладу, то в україномовних газет він становить 34% супроти 63% у російськомовних. Протягом 10 років вага україномовного щорічного накладу скорочувалась (з 50 в 1995), а російськомовного – зростала (з 45% в 1995).
Співвідношення річного накладу журналів (періодичних видань), за даними Книжкової палати Україні імені Івана Федорова, становить 70 на 19% на користь російськомовних видань: з 132457000 екземплярів 92 932 000 видано російською мовою, і лише 24 923 000 – українською.
Що стосується мовних пропорцій, то якщо взяти ринкову книгу, вилучивши з загального переліку україномовні підручники і посібники для середньої та вищої школи, то співвідношення російськомовної до україномовної книги (разом із україномовними виданнями, що друкуються в Росії) складатиме 60-65 відсотків російською до 35-40 відсотків українською. Тобто питання переваги однієї з мов на книжковому ринку (державна чи російська) однозначно залишається за останньою".
Українська мова є домінуючою в роботі центральних органів влади. Нею готуються та ухвалюються закони та інші акти, проводяться офіційні засідання. Значна, якщо не переважна частина політиків та чиновників, говорять українською принаймні під час публічних заходів.
Попри те, що Закон "Про мови", ухвалений ще в 1989 році, "виховання у громадян... розуміння соціального призначення української мови як державної" проголошує "обов'язком державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації", частина політиків та чиновників не просто нехтує державним статусом української мови, а робить на цьому нехтуванні особливий наголос...
Проводячи моніторинг виконання Закону України "Про звернення громадян" на початку 2006 року, Школа політичної аналітики при Національному університеті Києво-Могилянська Академія спільно з Комітетом молодих виборців України, спираючись на офіційні дані, констатували, що за січень-листопад 2005 року до Донецької обласної державної адміністрації надійшло 13944 звернень громадян, складених майже на 100% недержавною, тобто російською мовою; до Луганської обласної державної адміністрації надійшло 9225 звернень громадян, з них 7559 (81,9%) російською мовою; до Севастопольської міської державної адміністрації надійшло 8255 звернень громадян, з них 87,8% – російською.
"Очевидно, – констатували автори моніторингу, – що про жодну дискримінацію в Україні за мовою звернення до адміністративних органів не може бути й мови. Навпаки, на жаль, є інша ситуація, коли представники титульної нації у низці регіонів мають значно менші можливості задоволення національних стандартів у комунікації з публічними органами: у низці областей – Донецькій, Харківській, Луганській, у Кримській автономії – представниками органів влади ведеться особистий прийом осіб української національності недержавною мовою".
В цілому по Україні в усіх сферах громадського життя, крім освіти та частково державного управління, домінує російська мова. В багатьох сферах присутність української є вкрай низькою або тяжіє до нуля, як-то в бізнесі, Інтернеті, сфері послуг, шоу-бізнесі, кіно- та відеопрокаті, виробництві телесеріалів тощо.
