Ми не проти єдності Російської Церкви, але якщо ця єдність вибудовується за рахунок розділення Церкви в Україні, то для нас таке бачення неприйнятне
Ми хочемо жити з Російською Церквою, як братні Церкви, а в РПЦ нам відмовляють у самому праві на існування
Із інтерв'ю Патріарха Київського і всієї Руси-України Святійшого Філарета журналу Віче (оприлюднено у середу на порталі УПЦ КП).
- В Україні станом на 1 січня нинішнього року існує 55 віросповідних напрямів, у межах яких діють 34465 релігійних організацій. Серед них 17071 парафія, або 51,6 відсотка від загальної кількості, належить до православ'я. Якщо уважно проаналізувати ці своєрідні показники, то бачимо, що кількість православних віруючих щорік зменшується. Яке пояснення цього?
- Я з цим не можу погодитися, адже наведена статистика не відображає справжньої кількості віруючих людей. Ці цифри свідчать про те, скільки в Україні зареєстровано статутів релігійних громад. Щоб зареєструвати статут, потрібна лише заява десяти осіб. Таким чином, і кафедральний Володимирський собор у столиці, куди приходять тисячі людей, і громаду, яка зареєстрована у селі, але не має приміщення та існує тільки на папері, у статистиці відображено однаково. Тому ми не можемо вважати кількість зареєстрованих державою статутів громад визначним показником, який повноцінно свідчив би про належність людей до тієї чи іншої релігії або конфесії.
У цьому питанні ми орієнтуємося на дані різноманітних соціологічних опитувань, які регулярно проводяться в Україні. Їхні цифри приблизно однакові: понад 30% вірян відносять себе до Київського патріархату, близько 20% – до Московського патріархату, майже 25% називають себе християнами, але не відносять себе до якоїсь конкретної конфесії. Це ті люди, які були охрещені в Православній Церкві, але не живуть церковним життям. Проте вони в переважній більшості належать до православної традиції. І в майбутньому вони можуть воцерковитися, стати повноцінними віруючими. Отже, понад 50% наших співгромадян – це більш свідомі православні віруючі, ще 25% – ті, які ближчі до православ'я, ніж до інших конфесій. Для порівняння можу сказати, що до всіх протестантських конфесій себе відносить близько 3% громадян.
- Сьогодні значна кількість представників ділових кіл узяла мало не за моду освячувати офіси, автомобілі... Проте віри в Бога переважна більшість із них не має. Як Православна Церква розцінює це?
- Не можна всі ці випадки оцінювати однаково. Для когось це може бути і даниною моді, а для когось – початком шляху до Бога. Віра, духовне життя – невидимий, таємничий процес у душі людини, і тільки Бог бачить, чи щиро людина приходить до Нього. Але якщо хтось виконує церковні обряди і продовжує грішне життя, такий нехай не сподівається, що це принесе йому багато користі. Бо люди дивляться на зовнішнє, а Бог знає все.
- Святійший Владико, питання створення єдиної Помісної Української Православної Церкви й досі залишається відкритим. На Вашу думку, чи є підстави сподіватися на краще, зокрема й у стосунках із РПЦ з обранням 16-го Патріарха Московського і всієї Русі Кирила?
- На жаль, поки що таких підстав немає. Напередодні Собору РПЦ ми звернулися до нього з листом, в якому виклали конструктивні пропозиції і наше бачення шляху подолання розділення Української Церкви. Цей лист навіть не розглянули, і ніякої відповіді ми не одержали. Після інтронізації Патріарха Кирила я надіслав йому привітання, в якому повторив ці пропозиції, – і знову не було жодної реакції. Проте у своїх промовах він указує на посилення єдності Російської Церкви. Ми не проти єдності Російської Церкви, але якщо ця єдність вибудовується за рахунок розділення Церкви в Україні, то для нас таке бачення неприйнятне.
Ми хочемо жити з Російською Церквою, як братні Церкви, а в РПЦ нам відмовляють у самому праві на існування. Якщо Патріарх змінить свої погляди, тоді зміни на краще будуть. Ми багато разів закликали до діалогу Московський Патріархат, про те, щоб в Україні була єдина Помісна Церква. З того боку позитивної відповіді немає.
Але хоча такої відповіді немає, ми робимо те, що маємо робити, – розбудовуємо Українську Церкву. І рано чи пізно відбудеться і діалог, і визнання, бо така логіка історичного процесу. Є Українська держава – є й буде Українська Церква.