Українське Православ'я – єдине. Ніякого розколу нема. Нестереотипний погляд на проблему. Майже історична зустріч – сьогодні!
Нещодавно дві найбільші православні Церкви України задекларували готовність до діалогу. Власне кажучи, УПЦ Київського Патріархату давно до того закликала, довгий час залишаючись не почутою. В УПЦ, що зберігає єдність з Московським Патріархатом, чекали від невизнаної ними Церкви повернення через покаяння.
Патріарх Кирило під час візиту в Україну так закрутив гайки в УПЦ МП, настільки чітко продемонстрував фіктивність її так званої автономії, настільки виразно підкреслив політичну доцільність подальшого перебування УПЦ МП в лоні РПЦ, що змусив підмосковську частину нашого православ'я виявити характер.
Попри те, що під час візиту в Україну російський Патріарх категорично відхилив пропозицію про зустріч, яка походила від українського Патріарха Філарета, Синод УПЦ вирішив "поновити діяльність Синодальної комісії Української Православної Церкви по діалогу з УАПЦ" та "створити робочу групу, на яку покласти відповідальність за підготовку діалогу з представниками УПЦ-КП".
Таке надто вже обережно, з острахом на московські громи й блискавки, рішення означає, що УПЦ МП де-факто визнає існування УПЦ КП та УАПЦ. Звичайно, що постанова Синоду була схвально оцінена в УАПЦ та УПЦ КП, вірними всіх трьох церков та взагалі тими, хто цікавиться питаннями єдності українського православ'я.
Перша за 17 років зустріч делегацій УПЦ КП та УПЦ МП відбудеться сьогодні у Лаврі.
Однак переоцінювати цієї ініціативи не варто. Хоча вперше УПЦ МП продемонструвала бажання хоча би випити чаю з делегацією УПЦ КП, комісія по діалогу УПЦ МП з УАПЦ існує з 1995 року!, і єдиним її практичним результатом став зрив в 2007 році логічного об єднання УАПЦ з УПЦ КП. А кілька тижні тому УАПЦ звернулася до Вселенського Патріарха з пропозицією взяти її під свій омофор. Варфоломій Другий же в цьому сенсі з поклав око на куди більшу УПЦ КП, в якій однак не бачать сенсу міняти шило на мило: від Москви пішли не для того, аби здатися Константинополю, а задля того, аби згідно канонам православного світу, в Україні як незалежній державі була власна незалежна православна церква.
Така постановка питання неодноразово заперечувалася Патріархом Кирилом, в тому числі і під час його перебування в Україні, хоча в РПЦ, коли лише не йдеться про Україну, визнають, що Вселенська Православна Церква – "це конфедерація незалежних автокефальних церков, кожна з яких очолюється своїм патріархом, архієпископом або митрополитом". Це – слова нікого іншого, як керівника відділу зовнішніх церковних зв'язків Російської православної церкви (РПЦ) митрополита Іларіона.
Коли ми говоримо про єдність українського Православ'я, то хибно розуміємо його як питання суто організаційне. Головною ж є єдність у вірі. В цьому сенсі не має жодних розбіжностей між УПЦ МП, УПЦ КП та УАПЦ! В цьому сенсі вони єдині, а відтак єдиною є Православна Церква в Україні.
Написати про це я хотів давно, а зробити це саме зараз підштовхнула мене книга митрополита Калліста Уера "Православна Церква", яку я купив на Львівському форумі видавців позаминулого тижня. (Раніше "Дух і літера" вже випускало українські переклади Уера).
"Вірячи, що їхня Церква є істинна Церква, – пише Уер, – православні, зрештою, можуть перейматися єдиним бажанням: щоб усіх християни примирились з Православ'ям. Проте не слід думати, буцімто православні вимагають підпорядкування якійсь особистості чи групі: воно хоче розуміння".
Далі Каліст Уер посилається на слова Сергія Булгакова: "православ'я не хоче підпорядкування якійсь особистості чи групі: воно хоче розуміння", Православна Церква є сім'єю братніх церков, децентралізованою за своєю структурою. Це означає, що окремі общини можуть бути інтегровані в у Православ'я, не втрачаючи своєї внутрішньої автономії. Православ'я прагне єдності у багатоманітності, а не одноманітності, гармонії у свободі, а не поглинання. У Православній церкві знаходиться місце для безлічі різних культурних моделей, для безлічі розмаїтих видів богослужіння, бо навіть для безлічі систем зовнішньої організації!
Про те є одна царина, де розходження неприпустимі, Православ'я наполягає на єдності питання віри. Перш ніж стане можливою єдність серед християн має бути досягнута цілковита згода у вірі, пише Калліст Уер.
Така єдність, попри юрисдикційне різноманіття та наявність кількох форм організації, в українському Православ'ї є!
Можна прагнути програмі-максимум – об єднання УПЦ КП, УПЦ МП та УАПЦ в єдину організаційно централізовану структуру.
Можна знайти формати більш гнучкої організаційної єдності – зразком тут може бути інтеграція в одну Церкву РПЦ та РПЦ за кордоном, яке не заважає Патріарху Кирилові відбілювати Сталіна, а Архієрейському Собору РПЦ за кордоном героїзувати генерала Власова. (Хтось постарався, щоб на сайті РПЦЗ це лист не відкривався).
Нарешті, найбільш гнучкий варіант зняття конфліктності – це єдність у вірі, яка може бути довершеною лише тоді, коли буде підкріплена спілкуванням у таїнствах. Зараз таке спілкування є одностороннім. УПЦ КП та УАПЦ із свого боку визнають всі таїнства, завершувані в УПЦ МП, натомість УПЦ МП, керуючись лише волею Москви і нічим більше, вважаю УПЦ КП та УАПЦ без благодатними та не визнає завершуваних в них таїнств.
Організаційно кожна з православних юрисдикцій України можуть продовжити своє існування, об'єднавшись в конфедеративну структуру, спільною конче має бути лише євхаристійна чаша.
Варіантів забезпечення єдності, як бачимо, є кілька, але всі вони упираються в Москву, для якої єдність українського православ'я тотожна підпорядкуванню РПЦ як Церкві і як ключовому елементу політичної системи Російської Федерації.
От і цими днями, щойно було оголошено, що в суботу та неділю в Україну для вивчення ситуації приїдуть представники Вселеньского Патріарха, як речник УПЦ МП заявив, що без Москви тут говорити нема про що.
