Жовтневий переворот зробили не більшовики. Ленін просто поруч проходив
Ще коли я був студентом, в ранньо-горбачовські та пізньо-рядянські часи, хтось із викладачів марксистсько-ленінських азів, здається, політеконом, який цілий рік щотижня пресував нас "Капіталом", якось довірливо, притихлим голосом, озирнувшись обабіч, повідомив, що існує робота Енгельса, заборонена до друку в СРСР – "Зовнішня політика російського царизму". Втім, припускав автор цієї "антирадянської чутки", це могла бути така ж сама фальшивка, як і "заповіт "Петра I", в якому імператор ніби наказував нащадкам підкорити Індію.
Дійсно, важко було повірити в те, що така світла людина могла самими чорними фарбами спотворити прогресивну зовнішню політику Російської імперії.
Важко було повірити і в те, що непримиренний ворог капіталізму заробляв на експлуатації британських наймитів, а намащений пролетарськими потом та кров'ю прибуток пускав на утримання Маркса. При цьому його самого так гризло сумління, що він навіть написав спеціальну працю про стан робітничого класу в Англії.
На цю роботу я натрапив днями, затіявши ревізію та боротьбу з пилом на віддалених полицях родинної бібліотеки.
За іронією долі, в чотирнадцятому томі п'ятнадцятитомного зібрання "Творів" Сталіна (як історичну реліквію зберігаю шість томів) надибав на його лист членам Політбюро ЦК ВКП (б) 19 липня 1934 року "Про статтю Енгельса "Зовнішня політика російського царизму".
Якийсь товариш Адоратський, очевидно, через схильність до суїциду, запропонував надрукувати в числі "Більшовика", присвяченому двадцятиріччю Першої світової, ту саму статтю Енгельса. Сталін категорично заперечив. Стаття – неправильна. "Вона має низку таких недоліків, які... заплутають читача".
Сталін висунув класику цілу низку претензій, але головним недоліком вважав думку Енгельса про те, що одним із чинників майбутньої, як на часи пана Фрідріха, війни було "прагнення царської Росії до Константинополя". "Царська загроза Константинополю перетворює Австрію і навіть Італію в союзниці Німеччини"...
Енгельс писав і про інші причини, що вели до війни, зокрема і про анексію Ельзаса-Лотарингії, що "перетворювало Францію у спільницю Росії проти німців". Але Сталіна це вже не обходило. В ті роки він саме переймався інтеграцією комуністичної ідеї з великодержавно-російською, імперською, і навіть Енгельс не мав права йому заважати.
Всі ці екскурси в минуле, так сталося, відбулися 7 листопада. І саме тоді я в черговий раз і подумав про те, що в Росії не було б ніякого більшовицького перевороту, якби ненажерлива імперія не вплуталася в світову війну. Це була війна за нові колонії та нові території, але ж невже Романовим було замало однієї шостої суходолу? "Жадность фраера сгубила".
Фатальним помилкам російського імперіалізму, які призвели до комуно-більшовицького терору в Росії та навколишньому світі, минулого десятиліття присвятив свою монографію американський професор одесько-московського походження Олександр Янов. "Росія проти Росія. Нариси історії російського націоналізму", – так називається ця книжка.
Янов пригадує, як наприкінці 60-х головний редактор "Літературної газети" Олександр Чаковський запропонував йому написати статтю про Володимира Соловйова, філософа та сина знаменитого історика. Він помер ще в 1900 році, але, порвавши із слов'янофільством, передбачив, що саме від нього Росія і загине.
"Найважливіше для нас дізнатися, – писав Соловйов, – з чим та заради чого ми можемо вступити до Константинополя? Що можемо ми принести туди, крім поганської ідеї абсолютної держави, принципів цезарепапізму, позичених нами у греків, і ці ідеї та принципи вже згубили Візантію?"
Більшість, однак, міркувала інакше.
И своды древние Софии
В возобновленной Византии
Вновь осенят Христов алтарь.
Пади пред ним, о царь России,
И встань как всеславянский царь.
Ленінська теорія пролетарської революції так би і залишилася маячнею середньостатистичного російського емігранта, якою би він труїв лише своїх "собутильників" в швейцарських пивнушках...
Ленін мріяв, аби "Ніколашка" зробив йому подарунок у вигляді війни. Миколі Олександровичу хотілося на білій кобилі постати перед "сводами древній Софии". Нічого у нього не вийшло. Його канонізували, а Україна пережила Голодомор, Соловки та Сибір.
Та й росіянам було не краще.
