Чому мої дід Іван та бабуня Марфа завжди мали стратегічний запас борошна?
Страх голоду і репресій через покоління досяг нашого часу. Сюжет на таку тему вийшов на каналі ICTV в День пам'яті жертв Голодомору.
"Як свідчать дослідження, підсвідомість багатьох українців зафіксувала жахи тих часів і змушує поводитися так, аби запобігти подібним трагедіям. Тому характерна особливість нації – це заощадливість. Голодомор в українців відклався на генетичному рівні.
Ми часто чуємо цей висновок.Однак, дослідження свідчать: генетика тут ні до чого. Мор 1932-33 залишив слід на підсвідомому рівні. Психологи стверджують: люди, які пережили Голодомор, заощадливі. А нащадки тих, хто не приховував факту Голодомору і не боявся про це говорити, мають сильніший імунітет до виживання і стають успішними людьми. Психологічні аспекти Голодомору вивчав Володимир Горковенко.
Мішок цукру та борошна. Картопля. Консервація. Усі ці запаси ледь вміщуються не невеликому балконі Андрія Маслюка.
Андрій Маслюк, психолог: "Ми це робимо, бо так робили батьки наші, діти і ми так робимо. Запас, як кажуть, карман не тягне".
Андрій Маслюк – психолог. Він каже, що після Голодомору люди стали заощаджувати більше. Він єдиний, хто досліджує цю тему.
Андрій Маслюк, психолог: "Запас люди робили завжди. Але після Голодомору це стало робитися більше".
В Андрія Маслюка голод 32-33 років пережили дві бабусі. У Юрія Мицика тоді померло шестеро родичів. Юрій Мицик, доктор історичних наук: "Ті, хто пережив Голодомор, то у них це сидить глибоко".
Глибоко сидить лише в тих, хто не замовчував Голодомор. Юрій Мицик уже назбирав сім томів свідчень учасників тих подій.
Юрій Мицик, доктор історичних наук: "Я записував свідчення очевидця з Вінніпегу. Він сам з Полтавщини. Він мені говорив, що я так багато бур'яну наївся у 33-му, що я не їм салату взагалі".
Тих, хто пам'ятає Голодомор, залишилося не так уже й багато. Григорій Гаращенко на днях відсвяткував ювілей. Григорій Гаращенко, свідок Голодомору 32-33 років: "Мне исполнилось ровно 90 вчера". Він вижив, бо допомагали брати, які встигли втекти до Москви, й тітка з Білорусі. Для нього хліб – це святиня.
Григорій Гаращенко, свідок Голодомору 32-33 років: "Хлеб в селах и сейчас, поедьте в села, считается священнным".
Дослідники стверджують, що в підсвідомості українців відклався не тільки страх перед голодом, а й страх перед репресіями. Юрій Мицик, доктор історичних наук: "Як сказала одна бабулька: "А може у Сталіна діти є"...
***
Коли в 1994 році померла моя бабуня Марфа (1909-1994), залишилося після неї, крім хати, багато мішків та величезних, кількаведерних кастрюль з борошном, цукром, крупами. А ще у неї завжди на роки вперед було наквашено капусти, насолено огірків та помідор.
Бабуня, як нас було навчено її звати, та "дєдя", тобто дід Іван (1907-1988) завжди з пенсії та зарплати (дід працював практично до останнього року життя) купували по кілька кілограмів всього – в запас.
Їхін діти та ми, онуки, з цього трощки підкепковували, на що неписьменна, але мудра бабуня казали, що ми не знаємо, що таке життя, а такого життя, як у них було, дай Боже нам не бачити.
Історією я зацікавився ще в дошкільному віці. Дід з бабою дуже скупо, і лише згодом я зрозумів, чому, вносили свої штрихи до літопису совєцької влади.
Звичайно, вони не говорили про геноцид, не було в їхньому лексиконі слова "Голодомор". Були жахливі, моторошні згадки про голод. І не один, бо пережили вони і на своєму віці і 1921, і 1946-47. Але бабуня завжди казали, що найжахливішим був 1933 рік, і вижила сім'я (а вже й татові моєму було два роки) лише тому, що дід працював десь у місті і звідти приносив хліба не лише для дружини та сина, але й для матері своєї Килини та молодших братів Петра та Лук'яна.
Царство тобі небесне і вічная пам'ять тобі, діду Іване.
Царство тобі небесне і вічная пам'ять тобі, бабуне Марфо, бо ти одна своєю вірою змогла осилити всю радянську атеїстичну адську машину й показати мені шлях до Бога, бо завдяки тобі я на зрусифікованому Донбасі виріс україномовною дитиною.
Вічная пам'ять всім жертвам голоду.
І, прости Господи, тих, хто каже, що не було ніякого Голодомору, бо вони не відають, що творять.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
