''Найрозвинутіше громадянське суспільство розташоване в піхві американських оленячих хом'ячків''. Завтра Україна спростує це чи підтвердить?
Спостерігаючи за тим, як легко Янукович насаджує Україну на свою антиконституційну вертикаль, я не раз натикався на думку про те, що громадянське суспільство, яке нам примарилося під час Майдану, насправді – міф. Якби воно було, то воно б не розчинилося в грудневих холодах 2005 року, навіть хай "політики і зрадили Майдан".
Те, що здавалося масовою відданістю цінностям, насправді виявилося легким поверхневим та тимчасовим захопленням. Інакше навіть бардак у попередній владі не став би щепленням, завдяки якому суспільство якщо не радо, то байдуже, або й позитивно поставилося до швидкого і абсолютно антиконституційного формування Януковичем коаліції, уряду та губернаторського корпусу.
Але ж ще півроку тому ми пишалися тим, наскільки далеко пішла Україна демократичним шляхом, якщо порівнювати із сусідами. Господь покарав нас за чванство, і ось які гіркі, але справедливі слова написав днями Юрій Свірко: "Смеялись над белорусами – "тупыми, зашуганными, покорными бацьке"? Говорили, что Украине это не грозит, что демократия здесь устоялась и что Киев уже одной ногой в НАТО и ЕС? К сожалению, нужно не смеяться, а плакать. Сначала над белорусами хохотали россияне – при Ельцине. Мол, темные совки, недоразвитые, без демократии и свободы прессы. При Путине уже не смеялись. Украинцы свысока смотрели на белорусов и россиян с их "сильной вертикалью власти и управляемой демократией".
Україна із надзвичайною легкістю повертається на "общую восточнославянскую дорогу".
На мітингу в суботу я зайвий раз думав про слабкість нашого громадянського суспільства. Кілька тисяч – це кричуще мало людей як для того, аби висловити протест проти пакту Януковича-Медведєва. Цього мітингу чекали не лише ми, але і Янукович, і Путін, і Медведєв. Буду відвертим, протесту, на мою думку не вийшло. Але мене найбільше вразила не низька явка, а відсутність на площі перед Верховною Радою знакових неполітичних людей: письменників, акторів, музикантів, поп- та рок-зірок, журналістів (крім тих, хто прийшов по роботі). Їх не було, як і не було десятків, сотень людей, який вони могли би привести з собою.
Я уявляю, що мені зараз напишуть в коментах, і свідомо їх не закриваю, але це ж був мітинг не за визволення Тимошенко із Лук'янівської в'язниці, це був мітинг проти геополітичного повороту України, можливо, повороту в небуття... Хай Вона і не ангел, але, по-моєму, за два з половиною місяці стало ясно, що вони таки не однакові...
В будь-якому підручнику з політичної психології написано, що однією із функцій політичного лідера є вселяти надію, генерувати суспільний оптимізм. Але, належачи до тієї частини оптимістів, які є дуже добре поінформованими, скажу чесно: перспектива не райдужна, у опозиції немає шансу на жодну вагому перемогу над владою доти, доки на підмогу їй, тобто опозиції, не прийде народ, або його частина.
Громадянське суспільство є. Думаю, воно налічує сотні тисяч, може мільйон-другий членів. Воно має зрозумілі претензії до опозиції, але чим довше це суспільство не вибачатиме опозиції її помилок у бутність попередньою владою, тим далі могутнішою та бездарнішою ставатиме теперішня влада, аж поки вона не придушить зародки громадянського суспільства вщент.
Лише співпраця небайдужої частини суспільства та опозиції гарантує збереження України як такої, громадянське суспільство та опозиція завжди є об'єктивними союзниками у боротьбі з владою, а нині та з теперішньою владою – то й поготів.
Якщо хочете, можете розглядати це як заклик у вівторок о 9-й ранку прийти під Верховну Раду.
А тепер кілька слів про те, звідки взявся заголовок.
У квітневому числі журналу "Есквайер" прочитав редакторську колонку. Проаналізувавши стан громадянського суспільства повсюдно у світі, Філіп Бахтін дійшов, як на мене, аргументованого висновку, що "саме громадянське із всіх суспільств розташоване в пизді (вибачте, так в оригіналі – ОМ) американських оленячих хом'ячків. Сперматозоїди цих хом'ячків здатні об 'днуватися в зграї, аби обганяти конкурентів із чужих сіменників, позаяк самки цього виду полюбляють паруватися одночасно з кількома самцями. Сперматозоїди в процесі еволюції навчилися відрізняти своїх від чужих і нестися до фінішу разом з родичами, попри те, що успіх чекає лише на одного з них. Бо для запліднення яйцеклітини більше і не треба".
Люди автору здаються менш організованими та солідарними: "Ми не здатні згуртуватися навіть для вирішення тих завдань, від яких залежить наше подальше видове виживання. (Чи будемо українцями, чи наше вічне місце на російських задвірках? – ОМ). Ми не можемо навчитися економити воду та світло, відмовитися від поліетиленових пакетів, припинити купувати й викидати зайву їжу. Домовитися про квоти на викиди парникових газів та зупинити вирубку лісів".
Або забути на кілька днів про свої претензії до конкретних політиків й прийти на мітинг захистити Україну.
