З таким діагнозом як у нас живуть і по 150 років. Нам лише 18...
Істинно сказано: "Ученье свет, а неученье – тьма". Більшість українців ізольована від світу, замість вікна до Європи перед очима – хіба що напіврозвалений тин між Україною та Росією. Не диво, що багато хто з нас вірить "страшилкам" про можливий розпад країни та колосальні розбіжності між регіонами. Але в Європі є чимало подібних таких собі доволі строкатих націй. Загрозлива ситуація склалася хіба що в Бельгії, де суперечка між мовними спільнотами дійшла до абсурду. У вівторок я прослухав невелику доповідь на цю тему, яку зробив представник цієї країни на семінарі менеджерів виборчих кампаній Європейської народної партії, що цього разу пройшов на Мальті
Подорож до Європи дала можливість приділити більше, ніж зазвичай, уваги світовій та континентальній пресі. Вельми зацікавила стаття в "Економіст" про те, як Італія готується до 150-річчя об єднання. Кілька представників правлячої на чолі з Берлусконі коаліції заявили про свій намір бойкотувати святкування. Вони належать до заможної Північної Ліги і їм не дуже подобається жити в одній державі із злиденним Півднем. Натомість, опитування, проведене газетою "Ле Републіка", виявило, що в цілому 15% італійців, 10% тих, хто живе на Півдні, були би лише раді, якби пихата Північ відокремилася від Італії.
Ще жахливіші деталі з ясувала "Кор'єре делла сера": половина громадян заявила, що італійці не є єдиним народом. Як ілюстрацію корреспондент "Економіст" наводить зізнання свого знайомого у власній приналежності до флорентійців і відмові ідентифікувати себе з італійцями.
11% громадян цієї країни вважають, що об'єднання Італії було помилкою.
Поза тим, 88% пишаються своєю країною, але вважають, що предметом гордості є не економічні здобутки (респондентів з такою думкою лише 14%), а файна природа, культурна спадщина, та кухня.
Відтак, нам не слід драматизувати регіональні та інші розбіжності. Як бачимо, є приклад, що з таким діагнозом живуть 150 років, а нам лише 19.
Щоправда, у Італії після розпаду Австро-Угорської імперії та демократизації Франції та її відмови від імперської політики, не залишилося сусідів, які б намагалися поживитися внутрішньою різноманітністю Італії.
Нам не настільки повезло з сусідами, наші "друзі", з якими й ворогів не треба, все ще прагнуть отримати зиск з того, що ми різні. Оце і є загроза, але вона не внутрішщня, а зовнішня.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
