Справжній анафема не Мазепа, а безбожний ''Петрушка-пихайЖуй'' – він же російський імператор Петро I
Давно хотів написати, що якби РПЦ була протягом своєї історії справжньою слугою Господа, а не рабою московських царів, пітерських імператорів та знову московських генсеків, то вона наклала би анафему не на Мазепу, який власним або державним коштом спорудив близько 30 церков, а на безбожного царя Петра.
Петро ліквідував патріаршество, переплавив церковні дзвони на гармати та створив антицерковний "Всешутейший, Всепьянейший и Сумасброднейший Собор", який влаштовував оргії рід час великих церковних свят.
Поки я довго запрягав, мою роками плановану роботу блискуче виконала Оксана Пахльовська на сторінках "Українського тиждня". Сподіваюсь, автор не каратиме мене за щедре цитування й прагнення популяризувати її ідеї в нашій затурканій московською пропагандою Україні.
От що написала в журналі "Тиждень" пані Пахльовська:
"Запитання для андерсенівського хлопчика, здивованого голими сідницями короля: в чому ж полягало "зрадництво" Мазепи? Наприклад, у розбудові української освіти – елітарної і водночас демократичної, освіти, відкритої на європейську науку і приступної для всіх суспільних станів. У Києві, Чернігові, Переяславі, в інших містах і навіть селах України завдяки Мазепі поставали школи, бурси, друкарні. Мазепа перетворив Київську колегію на Академію: реформована за часів гетьманування Мазепи, Академія була першою вищою школою для всіх православно-слов'янських народів, квітучим центром філософії, поезії, театру, музики, живопису, архітектури, природничих наук. Тут викладання велося латиною, тут вивчалися разом з церковнослов'янською мовою польська, давньогрецька і єврейська, а згодом і німецька та французька. Тут закладалися основи плюралізму й толерантності української культури.
А в чому полягав "благотворний" вплив Росії на українську освіту й науку? В руйнації "оних". 1720 року Петро І заборонив друк, а потім і викладання українською, "дабы народ малоросийский не почитал себя отличным от великоросийского". Були вилучені з викладання польська й латина. На заборонені й проголошені "єретичними" книжки українських авторів було накладено... "прокляцтво и анафему, не точию сугубо и трегубо, но и многогубо". А при німкені Катерині вже й служби дозволялося правити лише "голосом, свойственным российскому наречию".
Також "зрадник" Мазепа прагнув об'єднання України – аби злютована вірою і культурою соборна країна мала більше сили протистояти ворогам.
Чи візьмімо церкву. "Зрадник" Мазепа залишив по своєму життю "мазепинське Бароко" – грандіозний духовний і архітектурний спадок. Своїм коштом та коштом військового скарбу гетьман спорудив близько тридцяти церков, а також відбудував найцінніші пам'ятки княжої доби. Відновив Києво-Печерську Лавру та Софійський собор, побудував Софійську дзвіницю. Ще й Церкві Гробу Господнього в Єрусалимі переслав срібну плиту...
Словом, Російська Церква проголосила анафему будівничому української церкви та української освіти, провіднику свободи і соборності своєї нації, архітектору європейської України.
Лише Мазепа "міг вирвати Україну з хаосу Руїни, знаходити компроміси з протиборчими таборами, будувати і створювати, перемагати і об'єднувати", – пише російська дослідниця Тетяна Таїрова-Яковлєва у своїй книжці "Мазепа" в серії "Жизнь замечательных людей" (2007). І далі: "Дивно, як політична вистава з анафемою, влаштованою Мазепі Петром I для здійснення певних завдань, на три сторіччя вкорінялася в свідомості більшості російських істориків. Прокляття "зради" – звинувачення, яке сприймалося сучасниками лише як привід для знищення автономії України, – набуло форми аксіоми і незаперечного гріха".
Політична анафема – результат політизованого російського православ'я. Впродовж століть – від Івана Грозного і далі – в Росії знищувалася церква віруючих і творилася церква влади. Між царською Росією та радянською насправді мало що змінилося: чиновники в рясах поступилися місцем "священикам" у погонах.
То чи не варто вулицю Мазепи назвати просто відразу іменем Петра І?! Адже це він 1718 року заслав до Лаври своїх аґентів у чернечому вбранні, які підпалили Лавру і знищили її архів з українськими літописами й актами ще княжої доби. Це він 1721 року видав маніфест, яким призначав себе головою церкви і скасовував інститут патріаршества, замінивши його "Святейшим Правительствующим Синодом" – фактично репресивним органом поліційної цензури. Так що Сталін і Путін мали гідного попередника.
А передувала створенню Синоду ще одна інституція. Вирісши в Німецькій слободі, ненавидячи церкву і православну віру, Петро І, аби посіяти в народі презирство до церкви, створив "Всешутейший, Всепьянейший и Сумасброднейший Собор" – "орден" періодичних оргій, що збігалися якраз із церковними святами. На цих "соборах" цар і його поплічники топили жах від власних тортур та екзекуцій у горілчаному і сексуальному угарі, перекладаючи церковні ритуали на блюзнірську пародію, а церковнослов'янську мову – на такий рідний сьогоднішньому політичному (і не тільки) і російському і українському сьогоденню МАТ. Російські аристократи – члени "собору" Мєншикови і Ґоловіни, Турґєнєви і Мусін-Пушкіни – мали додаткові імена, що оберталися навколо одного-єдиного слова, нещедрого на нюанси. Тобто країною правили "Починих..." і "Дуйнах...", "Изымайх..." і "Розломих... Траханиотов"...
А якби духовні особи богоспасенної Лаври захотіли переназвати вулицю Мазепи іменем Петра І, то варто пам'ятати, що на цьому "соборі" імператор іменував себе "Пахом-пихайх...".
"То, что называют "истинным", "ортодоксальным" православием, и есть это разложение, омертвение". І належать ці слова не кому, а видатному російському філософу Ніколаю Бєрдяєву. Злютованість Церкви і Влади переворила "Святу Росію" на "Каїнову землю", якщо вжити вираз російського релігійного письменника Васілія Розанова".
Повністю статтю Оксани Пахльовської можна прочитати тут.
