Подаруйте собі "Троянду ритуального болю". З прочитаного
Отримав задоволення від низки есеїв Богуміли Бердиховської "Україна: люди і книжки". Тут – яскраві портрети українських діячів минулого та теперішнього століть. Надія Суровцева та Алла Горська. Василь Стус та Юрій Шерех-Шевельов. Іван Дзюба та Мирослав Маринович.
Кубло бандитів-кадебістів
Злодіів і відставників
У стольному засіли місті
Як партія більшовиків
Схоже, цих рядків свого батька не читав Дмитро Стус.
Читаючи Бердиховську, згадав публікації Олі Гнатюк. Чому поляки, на відміну від наших східних сусідів, вміють писати із симпатією навіть про втрачену ними Україну, а росіяни здатні сказати щось добре про нас лише в парадигмі історичної єдності? Щойно заходиться про Україну як щось осібне від Росії – годі сподіватися на будь-чию симпатію, крім Новодворської.
***
Прочитав неначе проковтнув шикарний роман Степана Поцюка про Василя Стефаника – "Троянда ритуального болю". Рекомендую. Так само раджу перечитати самого Стефаника. У мене з ним була перерва в понад двадцять років, аж поки десь 2005 року ми знову не "зустрілися". Здається, на ювілейному вечорі Дмитра Гнатюка Анатолій Паламаренко прочитав "Побожну". Відтоді томик Стефаника стоїть на відстані витягнутої руки, а нині, повертаючись до Криму, забираю його з собов.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
