Лише 25% громадян лаються українською, російською ''матерятся'' 44%? Як не проголосити другу державну?
Із статті автора в газеті "Дзеркало тижня"
Важко не погодитися з деякими висновками прибічників ревізії мовного законодавства, навіть попри те, що їхні дослідження – і треба віддати їм належне, вони того не приховують – фінансував фонд із промовистою назвою "Русский мир". Бо правди ніде діти: комунікативна потужність російської мови в Україні вища, ніж української, а її вкоріненість – глибша. Звичка для багатьох українців стала головним чинником їхньої поведінки. Можна навести ще багато цифр, які свідчать про переважання російської над українською. Російською українцям зручніше читати книжки і газети, дивитися телевізор і слухати радіо, спілкуватися з друзями і начальством, думати і рахувати. Навіть матюкатися чи пестити жінок. Лише 25% громадян України лаються українською, тоді як російською "матерятся" 44%? Як не проголосити її другою державною?!
А що ж за таких обставин робити з українською – рятувати, збільшувати її поширеність до рівня російської, чи, навпаки, звести до рівня латини, надати їй статус мертвої мови? Коли вже латиною правлять службу католики, то православні Київського патріархату хай собі моляться хоч би й українською.
Будь-хто, для кого українська є цінністю, хоча б не меншою за російську, обрав би перший шлях. Судячи з того, що три політики, які підписалися під законопроектом, засудили українську на смерть, вона взагалі для них не становить жодної цінності.
З одного боку, Єфремов-Симоненко-Гриневецький божаться, ніби надають важливого значення "зміцненню статусу державної – української мови як одного з вирішальних чинників національної самобутності Українського народу, гарантії його національно-державної суверенності". Навіть залишають її державною – вже далеко не першою, але формально державною.
Хтозна-наскільки глибоко занурювалися в суть проекту панове Єфремов і Гриневецький з товаришем Симоненком. Але видається, що монтували його досвідчені інженери людських душ. Вони, судячи зі змісту, добре знають, на які кнопки слід натиснути, щоб зруйнувати механізми навіть мінімальної державної підтримки української мови, так потрібної їй після кількасотрічної політики заборон та штучного звуження її соціального середовища. Таке враження, що "Русский мир" фінансує не лише проведення соціологічних досліджень, а й написання законопроектів. Принаймні ідеологія документа цілком уписується в стратегію цього геополітичного конструкту. Суть законопроекту стисло можна висловити так: "Украина – только для русскоязычных". Є чесні регіонали, які не приховують своїх намірів. Такі як Вадим Колесніченко, які прямо називають свій рух "Русскоязычная Украина" і не напускають словоблудного туману про державний статус українського мови та забезпечення її присутності у "всіх сферах" – невідомо лише, де тільки ті сфери, хіба що за межами біосфери.
Проект виходить далеко за межі Європейської хартії регіональних та меншинних мов, хоча рясніє посиланнями на неї. Питання про різні тлумачення Хартії є предметом окремої дискусії. Ясно одне: буква Хартії регіоналами перевернута догори ногами, а дух – геть вивітрений. Покликана захищати мови, яким загрожує зникнення, в Україні Хартія використовується для того, щоб закріпити панівне становище... найсильнішої з усіх уживаних у країні мов!
Наріжний камінь проекту – запровадження статусу російської як регіональної мови, яка – так уже виписано – часто-густо матиме пріоритет над державною, функціонуючи не поряд із нею, а замість неї!
Згідно зі статтею 8 проекту (п. 3) російська мова автоматично, навіть без рішення Рад, стає регіональною "за умови якщо кількість осіб – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення". Згодом "при проведенні Всеукраїнського перепису населення для виявлення належності фізичних осіб до конкретних мовних груп у переписному листі має бути використано запитання про мову, яку людина переважно вживає". Поки що ж визначити кількість мовної групи передбачається "на підставі даних Всеукраїнського перепису населення про мовний склад населення у розрізі адміністративно-територіальних одиниць". В 2001 році людей питали про рідну мову. Так от, навіть на підставі цього найкращого, як для української, показника, російська стане регіональною не лише в східних та південних областях, а й на Кіровоградщині (11%), Сумщині (15%), Чернігівщині (10%). Це, наголосимо, – автоматом, але і цим "Русский мир" насититися не може. Тому "за рішенням місцевої ради в окремих випадках, з урахуванням конкретної ситуації такі заходи можуть застосовуватися до мови, регіональна мовна група якої складає і менше 10 відсотків населення відповідної території". Тобто повсюдно, крім Галичини та Волині!
При цьому, щоб нікому не спало на думку посилатися на статус української як державної, Єфремов-Симоненко-Гриневецький попереджають: "обов'язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи іншій сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування російською мовою та іншими регіональними мовами..." Якщо це не пріоритет регіональної над державною, то – що?
Втім, автори подбали, щоб і на загальнонаціональному рівні значення державності української звести нанівець. Для цього вони ретельно "прошерстили" все законодавство й вичистили з нього заходи з підтримки української мови на телебаченні, радіо, в кінопрокаті та рекламі. Спеціально обумовили, що "порядок застосування мов в Україні визначається виключно базовим Законом, з норм якого мають виходити інші правові акти, що визначають особливості використання мов в різних сферах суспільного життя". Відтак у прикінцевих положеннях, щоб жодна травина не пробилася крізь асфальт, неначе катком пройшлися по 30 чинних законах, які відредагували на користь російської.
Надалі хай усе визначає ринок, власники ЗМІ, рекламодавці, кінопрокатники, лукаво пропонують автори законопроекту. Принцип вільного вибору мов учасниками ринку є, звичайно, демократичним і зрозумілим, однак, з огляду на український історичний контекст, для України він не прийнятний. Для цього спочатку треба забезпечити, аби в ринок обидві мови та мовні групи входили в рівних конкурентних умовах. Та донецькі кадри, які запрудили коридори влади, на жаль, досі ще не знають, що таке вільна і, головне, чесна конкуренція в політиці, бізнесі, тим більше гуманітарній сфері. Їхній проект закону про мови, попри те що жертва не просила, – це евтаназія, та ще й не миттєва, а тривала в часі. Вбивці хочуть розтягнути задоволення?
Напевно, вони розуміють: без спеціальної державної підтримки у вигляді обов'язкових квот її присутності в тих чи інших сферах, українська за одне-два покоління втратить реальну комунікативну функцію й перетвориться на мертву мову. За прикладом, як це працює, далеко їхати не треба: варто либонь зазирнути через паркан до сусідів-сябрів.
Очевидно, доречним є збереження статус-кво, зафіксованого в компромісному Законі про мови 1989 року та нормах інших законів. Основою мовної політики – якщо для нової влади українська мова є націєтворчою цінністю, хоча б не меншою, ніж російська, – має бути державна підтримка української мови, утвердження її державності в усіх сферах публічного життя, забезпечення виконання нею всіх функцій, властивих мові як соціальному явищу – з одночасними гарантіями вільного розвитку російської та решти мов.
Держава повинна забезпечити подолання історичного дисбалансу між забезпеченням прав і можливостей мовних спільнот. Для цього вкрай необхідно розширити або принаймні зберегти квоти присутності української мови, зафіксовані в чинному законі про мови, а також у законах, що регулюють такі сфери, як телебачення, радіомовлення, кінопрокат, реклама, масові заходи тощо.
Для України важливе досягнення компромісу між двома найбільшими мовними спільнотами. Україномовні повинні погодитися з широкою присутністю в Україні російської мови і усвідомити, що шляху до одномовної України немає. Російськомовні повинні зрозуміти, що час безроздільного панування російської мови минув, що жити в Україні і бути вільним від української мови неможливо, а державна підтримка української мови та втручання держави в мовну сферу необхідні для того, щоб компенсувати негативні наслідки багатовікового упослідження української мови та урівняти її у фактичних правах із російською.
Партія регіонів стала заручницею власного електорального міфу про утиски російської мови. А отже, з огляду на місцеві вибори, мусить діяти. Але було би наївним прив'язувати законопроект Єфремова-Симоненка-Гриневецького лише до 31 жовтня. На відміну від них, виборці не настільки кровожерливі щодо української мови, і бажання її смерті в суспільстві на порядки менше, ніж у авторів проекту із "Русского мира". І разом із державною російською до нас ідуть Путін і Медведєв, Кіріл Гундяєв і Костянтин Затулін, Сталін і Берія, ЄЕП і Ташкентський пакт, авторитаризм і цензура. Погодьмося, питання ширше, ніж мова.
В цілому рівень поширеності та використання української мови не відповідає ані етнічному розподілу населення на українців чи росіян (77,8% на 17,3%), ані кількості громадян, які вважають рідною відповідно українську чи російську мову (67,5% на 29,6%), ані реальній мовній побутовій практиці, коли приблизно рівна кількість людей уживає українську та російську мови. Тому, як не крути, який показник не клади в основу мовної політики, позиція в російської все одно краща, а українську до її рівня ще тягнути й тягнути. Щоб переконатися у справедливості цього твердження, варто кинути оком на висновки Мовного балансу-2, який віддзеркалює співвідношення двох найпоширеніших мов – української та російської – в різних сферах громадського та приватного життя. Баланс складено на основі перепису населення 2001 року, соціологічних досліджень та статистичних даних, отриманих від державних органів та установ, громадських організацій та професійних спілок, а також на базі експертних оцінок.
Відсутність у російської мови статусу державної компенсується відчутнішою її присутністю в усіх сферах громадського життя порівняно з українською. У цілому по країні в усіх сферах громадського життя, крім освіти, реклами та кінотеатрального прокату, домінує російська мова. У багатьох сферах присутність української є вкрай низькою (як-от на ринку журналів, в Інтернеті, музичних радіостанціях) або тяжіє до нуля, як-от у бізнес-спільноті, сфері послуг, індустрії розваг та шоу-бізнесі, відеопрокаті тощо.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
