Іспола еті деспота. 15 років тому владику Філарета обрано Патріархом. Урочистості – завтра
21 жовтня 2010 р. о 14.30 у Національній філармонії України (Київ, Володимирський узвіз,2) відбудеться урочиста Академія та святковий концерт на честь 15-річчя інтронізації Святійшого патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Працівники засобів масової інформації запрошуються до висвітлення заходу (тел... для довідок 234 10 96).
20-21 жовтня 1995 року у Володимирському соборі відбувся Помісний Собор УПЦ Київського Патріархату, який обрав Патріаршого Місцеблюстителя митрополита Філарета (Денисенка) Патріархом Київським і всієї Руси-України, предстоятелем Української православної церкви Київського патріархату.
Про те, який шлях за цей час прошла Церква, в сьогоднішньому числі газети "День" написав Дмитро Степовик, доктор філософії, богослов'я, мистецтвознавства; академік АН вищої школи України, головний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського Національної академії наук України.
"20 жовтня 1995 року, – пише автор інтерв'ю Ніна Бай, – Всеукраїнський Помісний Собор Української православної церкви Київського патріархату обрав третім патріархом Київським і всієї Руси-України митрополита Філарета. Перед ним предстоятелями цієї церкви були визначні архієреї Мстислав Скрипник та Володимир Романюк. Найстарший син українських селян Антона й Меланії Денисенків, уродженець села Благодатного Амвросіївського району Донецької області, Михайло (таким є світське ім'я патріарха Філарета) з юних літ обрав дороговказом свого життя служіння Богові й українському народові. На нього дуже вплинула загибель на війні батька Антона і, всупереч сподіванням родичів, юнак після школи вступив до Одеської духовної семінарії – єдиного православного навчального закладу, що йому радянська влада дозволила діяти в Україні. Потім була академія, здобуття науково-богословських ступенів; ректорство в Московській духовній академії; чернече, священиче та архієрейське багаторічне служіння.
Нині Москва – церковна і світська – не любить популярного архієрея Філарета за те, що після відновлення незалежності України 1991 року він на повен голос заявив, що в незалежній державі повинна бути незалежна церква.
І не обмежився заявою, а доклав колосальних зусиль, щоб це здійснити. За це Російська православна церква 1997 року наклала на нього анафему (тобто відлучила від своєї церкви, хоч на той час минуло уже п'ять років, як він її залишив). Жодна помісна православна церква офіційно не солідаризувалась із цією "карою", розуміючи її суто політичний характер".
"Про патріарха Філарета можна говорити багато як про ієрарха вищої проби, доброго адміністратора, визначного церковного чиновника – і в найкращому сенсі, – розповідає пан Степовик. – Але я ще раз підкреслюю: мені він імпонує насамперед як патріотично налаштована українська людина, як муж глибокої віри в Бога, як громадський діяч, який іде в різні авдиторії – і добре, і погано налаштовані щодо Київського патріархату і його самого. Він провадить серйозну і дуже потрібну українському народові роботу. Ми знали його колись як російського ієрарха – за тих, радянських часів; і навіть сумнівалися, чи знає він узагалі українську мову. У мене особисто таких сумнівів не було. Я міркував так: якщо архієрей Московського патріархату в умовах радянських обмежень української мови належить до верхівки єпископату РПЦ, але видає журнал українською мовою "Православний вісник", то такий архієрей, мабуть, не тільки знає, а й любить українську мову. І якраз тепер, коли патріарх Філарет переклав із російського синодального видання найповніші тексти Святої Біблії, коли він переклав чимало богослужбових книг, то вже не один я, а весь народ переконався в його любові до мови нашої і до Вітчизни нашої. Біблію в перекладі патріарха Філарета сприйняли греко-католики, римо-католики, протестанти. Вони замовляють цей переклад для вжитку у своїх церквах. Метод його перекладу – це метод працьовитої і відповідальної людини. Він ретельно все перевіряє з ручкою в руках, слово за словом, причому не тільки у Києві, а й у своїх численних поїздках.
Усі ці риси характеру свідчать, що ми маємо ієрарха саме такого, якого вимагає наша складна доба і ситуація в українському церковному житті.
Поміркуймо, яким був Київський патріархат у середині 90-х років ХХ століття і яким став Київський патріархат за останні 15 літ. Я не перебільшую його працелюбності в персональному вимірі. Він – звичайна людина простого селянського походження. Як і всі ми, він буває втомлений, буває сумний за невдачі й радісний з успіхів церкви. Кому допомагає Бог і з немічного робить духовну силу? Тому, хто розумом, серцем, обома руками тримається правди, не лукавить, не хитрує, не зловживає своїм становищем начальника, дбає про своїх ближніх, як про самого себе, й навіть більше за самого себе. Такі риси я помічав у владики. І в наш час гіпертрофованого егоїзму особливо цінуєш ці риси, бо людина його формату, його становища могла б поводитися зовсім інакше, а він не дозволяє собі такої поведінки, бо має в серці страх Божий.
Представники Московського патріархату твердять, що основною перепоною до "вирішення питання православ'я в Україні" є якраз наш дорогий ювіляр – святійший патріарх Філарет: мовляв, якби не він, усе б вирішилося добре і швидко. Цьому слід вірити?
- У жодному разі – ні. Це стара пісня підступної Сирени – знаєте цей образ із античної міфології? Мета вчаділих шовінізмом – вирішити "українське питання" поглиненням: економічним, політичним, фінансовим, територіальним і, звичайно, церковним. Тому каже приказка: не вір псові спереду, а коневі ззаду! Вороги Київського патріархату й особисто предстоятеля церкви владики Філарета не втомлюються вигадувати різні страшилки й пропагандні штампи, нібито Філарет – гордий, владолюбний, навіть жорстокий (я за 15 років не чув, щоб він на когось навіть підвищував голос), і що тільки через нього в Україні досі не об'єдналися три православні церкви. Я особисто маю таку думку: ці особи приписують святійшому Філарету власні гріхи й вади, вважаючи, що він схожий на них самих.
П'ятнадцять мільйонів православних християн Київського патріархату, християни інших церков, українська інтелігенція, усі порядні люди думають і чинять інакше: патріарх Філарет – на висоті свого становища. Ми щасливі, ми дякуємо Богові, що сьогодні маємо такого предстоятеля нашої святої церкви. Церкви справді Української і справді православної – церкви Київського патріархату. Київський патріархат – це даність Бога, і даність довічна!
Повністю інтерв'ю – тут.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
