Помиляються ті, хто думав, що повернувся лише Сталін. Наступного тижня зустрічаймо Леніна
"Ще у вересні представники Комуністичної партії України (П. Симоненко та П. Цибенко) зареєстрували у парламенті законопроект за N7086 "Про внесення змін до статті 73 Кодексу законів про працю України (щодо святкових і неробочих днів) ", яким пропонують встановити новий святковий день – 7 листопада – річниця Великої Жовтневої соціалістичної революції. Зараз ця Постанова вже внесена до Порядку денного Верховної Ради.
"Формально, – пише портал "Рідна країна", – лідери КПУ таку потребу пояснили тим, що "події 1917 року заклали основи незалежності України, її економічного, соціального і духовного розвитку; день 7 листопада – свято підвищення стандартів життя, поліпшення добробуту, гарантій держави перед своїм народом у виконанні соціальних програм, дотримання прав і свобод".
Популярно ж лідер комуністів 26 жовтня на прес-конференції у Донецьку пояснив: "Если говорить о том, что для нас с вами является 7 ноября, то я исхожу из следующего: в условиях независимого государства 7 ноября – это самый главный праздник для Украины, по сути дела День независимости. Благодаря только 7 ноября Украина впервые приобрела государственность... Другого дня, который бы определил начало государственной независимости Украины нет... Именно октябрьская революция дала возможность получить эту независимость только благодаря позиции большевиков, и лично Ленину, который еще через наших большевиков в государственной Думе того периода, он же поддержал и первый Универсал, и второй, и третий. Те, кто говорили об этих Универсалах, считали, что люди их не читают. А там ведь записано, что они за Царя Батюшку... И вместе с Царем Батюшкой Украинская Народная Рада и другие хотят работать. Ленин говорил, что "я отстаиваю вашу независимость, вплоть до отделения Украины от царской России".
Ми не будемо втягуватися у дискусію щодо ролі Жовтневої революції та особисто товариша Леніна в здобутті Україною незалежності, натомість надамо тільки голі цифри та документи того періоду, які допоможуть думаючим людям зробити свої висновки.
27 лютого (10 березня) 1917 року – початок лютневих революційних подій в Російській імперії.
2 (15) березня 1917 року – цар Микола ІІ зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 (16) березня року також відмовився від трону. Цього ж дня вся влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду.
10 (23) червня 1917 року – проголошення I Універсалу Української Центральної Ради.
3 (16) липня 1917 – року – проголошення II Універсалу Української Центральної Ради.
25 жовтня (7 листопада) 1917 року – початок Великої Жовтневої соціалістичної революції.
7 (20) листопада 1917 року – проголошення III Універсалу Української Центральної Ради.
4 грудня 1917 року – Ультиматум Ради народних комісарів Українській Центральній Раді ("Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради"), підготовлений комісією у складі В.Леніна, Л.Троцького та Й.Сталіна.
Центральну Раду звинувачено в "нечуваній зраді революції", поставлені вимоги: утримувати спільний з Росією фронт, не пропускати через територію України військові частини, що повертаються з фронту, надати допомогу у боротьбі з каледінщиною, повернути зброю раніше роззброєним Центральною Радою полкам і Червоній гвардії. У відповідь на неприйняття умов ультиматуму Раднарком оголосив стан війни між Росією та Україною.
9 грудня 1917 року – перші частини більшовицьких військ ввійшли до Харкова.
9 (22) січня 1918 року – проголошення IV Універсалу Української Центральної Ради.
21-26 січня (4-8 лютого) 1918 року – захоплення столиці Української Народної Республіки м. Києва російськими більшовицькими військами на чолі з Михайлом Муравйовим.
Промовистими є також записи тодішнього керівника Української держави Михайла Грушевського (вступна стаття "На переломі" до збірника "На порозі нової України").
"25 січня, під час бомбардовання Києва, большовики запальними знарядами розстріляли дім, де я жив – наш фамільний дім, побудований десять літ тому за гроші, полишені батьком. Кільканадцять запальних знарядів, що влетіли один за другим до нашого помешкання й сусідніх, за кілька мінут обернули в одно огнище весь дім. Большовицький "главнокомандующій революціонной арміей" Муравйов, як писалось ("К.Мысль", ч. 17), потім хваливсь в Одесі сим як особливим подвигом: "Революционная месть заставила нас быть беспощадными. Я велел артиллерии бить по самым высоким и богатым дворцам, по церквям, попам, монахам... Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течение трех суток горел как яркий костер. Сотни офицеров и юнкеров били беспощадно убиты" і т.д.
Згоріли мої рукописи й матеріали, бібліотека і переписка, колекції українських старинностей, що збирав я стільки літ, збірки килимів, вишивок, зброї, посуди, порцеляни, фаянсу, окрас, меблів, малюнків. Довго було б оповідати, і прикро навіть згадувати. Ніякі сили вже тепер не вернуть його...
Розстріл, зайнятє і знищеннє Київа більшовиками були вершком, кульмінаційним пунктом, збірною точкою, в котрій зосередивсь сей великий, просто необчислимий в своїх наслідках перелом в історії України, вчинений большовицьким находом. І для мене цей перелом конкретизуєть ся ще гостріше в сім зруйнуванню моєї хати, мого кабінету, з ними всього мого майна, мого духовного добутку, всього доброго що я зібрав навколо себе, всього передуманого і перестраждалого за останні, найтяжчі і найзначніші роки мого життя. Мені пройдеть ся починати все знову – не продовжувати або відновлювати, а таки починати: повторювати вже ні рука, ні думка не повернеть ся по тім страшеннім потрясінню, котре пережилось в сій руїні. І мені здаєть ся, що те, що переживаю я так гостро в сім моменті, переживає й уся Україна. Що Україна також поховала своє старе в сім огнищі, в сій руїні, в могилах своїх дітей забитих рукою більшовиків, як я в могилі матері, яку півживою винесли з пожару і вона за кілька день умерла від сих страшних заворушень і потрясень. Що Україна як і я стоїть на сій руїні тепер, новими очима розглядаючись в сих згарищах, і перед нею встають зовсім нові перспективи і вигляди, не тільки тому що змінились реальні умови життя, але й тому що око бачить їх і мозок приймає їх інакше".
18-20 квітня 1918 року – на нараді представників більшовицьких організацій України за ініціативою Миколи Скрипника у Таганрозі утворена Комуністична партія (більшовиків) України (КП (б) У). На час створення КП (б) У не більше 7% її членів вважали себе українцями. У 1920 році – серед членів КП (б) У лише 20% були українцями. (Енциклопедія українознавства, т.3, ст. 1099).
Тож, як вирішать народні обранці – чи праві лідери Комуністичної партії – і без Жовтневої революції, без товариша Леніна та більшовиків не було би незалежної України? Невже на 20-му році незалежності України досі залишається актуальним ухвалення Постанови про 7 листопада та відзначення цього дня на державному рівні як "самого главного праздника для Украины"?
Портал "Рідна країна"
