Московське ідолопоклонство чи справжнє христянство-2?
Відзначаючи роковини Голодомору, що саме собою вже є неабияким прогресом для Януковича, В. Ф. знову продемонстрував одержавлення УПЦ (Московського Патріархату). Ще рік тому представники УПЦ МП висловлювали невдоволення, коли до офіційної назви "Українська Православна Церква" додавали "Московського Патріархату". Парою візитів в Україну Патріарх Кіріл розставив всі акценти: що УПЦ, що УПЦ МП – все одне то лише злегка українізована вивіска Російської Православної Церкви. І саме її Янукович робить державною.
На офіційну церемонію 27 листопада до Меморіалу пам'яті адміністрація Януковича покликала лише Предстоятеля УПЦ МП Митрополита Володимира. Решта, як-то Патріарх УПЦ КП Філарет, Предстоятель УГКЦ Любомир Гузар та інші, недостойні компанії Януковича, правили ввечері, разом з народом.
За Януковичем уважно стежить чиновництво. Генеральний прокурор Віктор Пшонка на день прокурорського працівника так само запросив Митрополита Володимира. Але далі всіх пішли на київських цвинтарях: туди за кляузою з УПЦ МП почали не пускати священиків з Київського Патріархату.
23 листопада Янукович вже п'ятий чи шостий раз мав аудієнцію з Патріархом Кірілом. Але у нього й досі не знайшлося часу ані для Патріарха Філарета, ані для кардинала Гузара, ані до Всеукраїнської ради Церков, яка вже десятий місяць марно проситься на зустріч з главою держави.
На такому фоні лише Ганна Герман не кліпнувши оком може розповідати про толерантну міжконфесійну політику Януковича. Хоча, пригадуєте анекдот про Леніна – "міг би й бритвою пописати"? Не зустрічається, так хоч церкви не позакривав. Ну хіба що влітку міліція на подступах до Києва виловлювала прочан УПЦ КП, які їхали на Хресний хід до столиці. А без цього – толерентно.
Ще одне цікаве спостереження останніх днів. У показушно побожного Януковича виявилася одна, але дуже суттєва розбіжність з УПЦ МП. Янукович заперечує, що Голодомор був геноцидом, попри те, но саме так ця трагічна подія кілька років тому була оцінена Синодом УПЦ МП.
Далі. Держава перейшла до безпосереднього фінансування Московського Патріархату. Із бюджету на будівництво кафедрального собору УПЦ МП в Києві виділено 11 млн. гривень.
На Донбасі вже перейшли до силового захоплення храмів Київського Патріархату та їхньої передачі УПЦ МП.
***
Минулого тижня в газеті "День" Максим Стріха дав блискучий аналіз політики нової влади в церковному питанні. Пан Стріха зробив мою роботу, мені залишається лише процитувати його, а тих, хто хоче знати більше – переадресувати до першоджерела.
Максим Стріха:
Політика всіх дотеперішніх українських урядів щодо церков виходила з факту визнання поліконфесійності українського суспільства. Віктор Ющенко, щоправда, публічно агітував за ідею "єдиної помісної православної церкви", але не силував до реалізації обраного ним сценарію – здобуття канонічної автокефалії через Константинополь – не лише церкву Московського патріархату, а й лояльного до нього патріарха Філарета. В усьому іншому Ющенко продовжував традицію свого попередника, згідно з якою президент на Різдво й Великдень мусив відвідати по черзі кафедральні храми всіх головних конфесій. Додатково схильний до театральних ефектів Віктор Андрійович запровадив також практику спільної молитви глав церков (не лише християнських!) за Україну в Софійському соборі на День Незалежності. Ієрархи УПЦ МП від участі в такій спільній молитві, щоправда, незмінно відмовлялися.
Але така "м'яка" політика мала врешті-решт позитивні наслідки: в УПЦ МП міцніло "проукраїнське" крило, уособлюване постаттю митрополита Черкаського Софронія, до нього в багатьох ситуаціях тяжів і сам предстоятель УПЦ митрополит Володимир – і між церквами розпочався діалог, в перебігу якого ієрархів УПЦ КП було по трактовано "в сущому стані", хоч це і йшло врозріз з офіційною політикою визнання "неканонічності розкольників".
Нова влада радикально змінила дотеперішній підхід. Церкву УПЦ Московського патріархату, яка відверто підтримала чинного Президента на виборах, проголошено по суті як єдину державну. Лише від її ієрархів отримував благословення Віктор Янукович напередодні своєї інавгурації. Богослужіння лише цієї церкви відвідує Президент у супроводі інших очільників держави з нагоди великих церковних свят. Водночас влада фактично ігнорує заходи УПЦ КП та УГКЦ, які, за всіма соціологічними опитуваннями, об'єднують значно більше віруючих – громадян України, аніж УПЦ МП.
Нарешті, значні зміни відбулися впродовж останніх місяців усередині самої УПЦ МП. Обережну, але орієнтовану на кінцеве здобуття "канонічної автокефалії" політику митрополита Володимира було фактично зупинено. Активно рекламовані та проголошені на рівні події національного значення візити патріарха Кирила різко посилили промосковське крило в УПЦ. Почали обговорювати навіть зміну канонічного статусу цієї церкви. За однією з версій, після відходу митрополита Володимира титул патріарха Московського і всієї Русі буде змінено на "Московського і Київського", а Київську лавру буде перетворено на одну з офіційних патріарших резиденцій. За такої ситуації майбутній митрополит Київський набуватиме другорядного статусу вікарного архієрея, тобто лише заступника правлячого архієрея єпархії, яким буде безпосередньо патріарх, і вже ні про яку "самостійність УПЦ в управлінні" йтися не може.
Водночас з Одеської єпархії УПЦ МП, очолюваної лідером проросійського крила церкви митрополитом Агатангелом, уже пролунали заклики до влади вирішити проблему "церковного розколу" шляхом примусового зняття УПЦ КП з реєстрації й передання її храмів та майна Московському патріархату – саме так діяв попередній болгарський уряд щодо "паралельної" Болгарської православної церкви; нині Європейський суд зобов'язав болгарську владу повернути реквізовані храми тим, кому вони належали. У разі, коли влада обере саме такий сценарій дій, це неминуче спричинить опір, у тому числі силовий, численної пастви Київського патріархату і започаткує конфлікт, залагодження якого потребуватиме, можливо, багатьох десятиліть.
