''Альо, прачеченая?! – ''Х...чечная! Министерство культуры''. Гончар – поет. Як Чехов
Читаю оце сьогоднішню "Газету по-українськи" і думаю: чи потрібне Україні таке міністерство культури, керівники якого вважають, що Олесь Гончар був поетом?
"Заступниця міністра культури Вікторія Ліснича назвала письменника Олеся Гончара поетом. Це сталося вчора під час вручення премії імені Гончара у столичному Будинку письменників.
"Сьогодні ми вручаємо премію імені видатного українського поета Олеся Гончара. Її заснували 1997 року. Стати її лауреатом – це більше, ніж почесно. Своїм життям і творчістю Олесь Терентійович зумів яскраво заявити про себе. Пам'ятаю його закоханим у життя, чесним і відданим своїй Батьківщині", – сказала вона.
"Я відношу себе до патріотів України і хочу сказати, що наша мова заслуговує на те, щоб бути єдиною державною мовою", – додала Ліснича.
На врученні премії була присутня вдова Олеся Гончара – Валентина Данилівна. Після ляпу Лісничої вона опустила вниз очі, перезирнулася з головою спілки письменників Володимиром Яворівським. Люди в залі почали перешіптуватися. Заступився за Лісничу поет Іван Драч.
"Заступниця міністра назвала Олеся Гончара поетом. Це – велика і свята правда. Вікторія Ліснича розкрила ще одну грань його таланту", – зауважив він.
Сподіваюсь все ж таки, що чиновниця просто обмовилася, вона не вважає, що "Прапороносці"- поема, і все це – просто кумедний інцидент.
До речі, коли вже йдеться про культуру. У сьогоднішньому числі "Фактів" – дуже цікаве інтерв'ю з донькою Олександра Білаша Олесею. Днями композитоору мало би виповнитися 80 років... Ох, "два кольори мої, два кольори". Яка пісня!
" "Буквально за полчаса Билаш с Павлычко выплеснули легендарные: "Два кольори моі, два кольори. Червоне – то любов, а чорне – то журба"
– Знаменитая песня "Два кольори" родилась в вашем доме?
– Нет, местом ее рождения стал Дом творчества композиторов в Ворзеле. Туда Александр Билаш и Дмытро Павлычко примчались с очередного съезда. Папа рассказывал, как на заседании они откровенно скучали, пока вдруг не увидели яркий платок, накинутый на женские плечи: на черном фоне красные розы. И стали друг друга локтями подталкивать: ты глянь, ты глянь!
На дворе стоял январь 1964 года. Молодые авторы, которым в ту пору было по 30 с хвостиком, рванули в заснеженный Ворзель. Папа еще до рояля не добрался, а мелодия в нем уже забурлила. И буквально за полчаса Билаш с Павлычко выплеснули легендарные (напевает): "Два кольори, мої, два кольори. Червоне – то любов, а чорне – то журба"...
В 2001 году Леонид Кучма, вручая отцу орден Героя Украины, так и сказал: "Вас можно наградить только за одну песню – "Два кольори". До этого папа уже был народным артистом УССР и СССР, лауреатом Республиканской премии имени Тараса Шевченко, имел много наград, но никогда не надувался как мыльный пузырь. Даже написал такие строки:
"Яка б не грiла груди позолота,
Серед своіх найкращих нагород
Вважаю пiсню, вигойдану в нотах,
Що заспiвав іі народ".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
