"Катька з Ванькою в шинку щoсь там роблять у кутку. Мила їм робота та. Та яка? Тра-та-та!"
Тритижнева відпустка, найтриваліша в моїй кар'єрі, дала можливість багато читати.
"Хотінь безсенсових отрута" 20 російських поетів "срібного віку" в українських перекладах", впорядковані Максимом Стріхою. З одного боку: Соловйов, Аннєнський, Мережковський, Гіппіус, Бунін, Брюсов, Волошин, Бєлий, Блок, Гумільов, Бальмонт, Северянін, Ахматова, Мандельштам.
З іншого – Франко і Рильський, Тичина і Зеров, Орест і Драй-Хмара, Вороний і Бургардт-Клен, Кочур і Лукаш, Драч і Стус, Фішбейн і Римарук.
Не так давно в колонці в журналі "Країна" Андрухович, присутній у збірці, зізнався, що спостерігає "все більше ворожості росіян у відповідь на спроби перекладати їхню літературу українською мовою. Найпоширенішою реакцією є шалене (або навіть і святе) обурення. Як це можливо?! Пушкіна?! Достоєвського?! Чехова?! Українською?! Навіщо?!"
"Літературні переклади є однією з найдієвіших протиотрут на ворожнечу мов і культур. Перекладати художні твори – це примножувати порозуміння, а відтак і розуміння представниками однієї мовної спільноти представників іншої", – пояснює Андрухович, і тут же здається питанням: ".Чому ж росіян так обурює перекладання українською?...
Передусім тому, що українська для них – недомова. Читати Пушкіна українською можуть лише ненависники Росії. Перекладати його українською – лише її вороги...
Очевидно, не всі поеті "срібного віку" так вважали. Анна Ахматова, стверджує Максим Стріха, перекладала Франка, Валерій Брюсов – Тараса Шевченка, Лесю Українку, Осипа Маковея, Бунін – Шевченка та Грінченка. Федір Сологуб зробив російською "Кобзар", хоча і в скороченому вигляді.
Але навіть Максим Стріха задається питанням, чи потрібно взагалі перекладати російську поезію по-українському, в той час як "її рядки промовляють для більшості сьогоднішніх в Україні сущих читачів і в оригіналі"?
І сам собі відповідає: "Ці переклади справді не виконують ознайомлювальної функції... Але є поезії не читають в ім'я голої інформації про сюжети... Добрий переклад є насамперед явищем своєї рідної культури... Нерідко чужомовні тексти діставали в інших літературах власне життя, й про їхнє "перекладне" походження забували".
Існує ще одна причина, що спонукала до перекладів. "Українська мова довший час лишалася менш виробленою щодо абстрактної лексики й понять, пов'язаних із життям освічених чи заможних верств... Через переклади (а поетів "срібного віку" почали перекладати вже в першому десятилітті минулого століття, а в "золотий вік" Євген Гребінка переклад "Полтави" встиг навіть дати особисто в руки Пушкіну) – "українська література діставала змогу скинути селянську свитку. Нею заговорили персонажі не лише в постолах, але і в коронах". (Така ж проблема постала перед українською й нині на телебаченні: нею фермер-селюк шукає жінку, а от на "Фабрікє звйозд" зажігают тільки російською).
Стріха слушно зауважує, що російські поети "срібного віку" особливо складні для втілення в чужу мовну одежу": по-перше, межи канонів розсунуто, по-друге, "надто яскраві зірки сяяли тоді одночасно на північному поетичному небосхилі, надто вже досконала була їхня мова й надто вироблена поетична культура. І тому якісні втрати в перекладах – неминучі".
Щодо якості перекладів, то моя думка, напевно, передбачувана. Мені сподобалось, а дещо я навіть навмисне зіставляв з оригіналами.
Все те сталося край моря, де гра хвиль нескінчена,
Де зустрінете рідко ви міський екіпаж...
Королева там грала в башті замку Шопена
Й, наслухаючи згуків, покохав її паж.
Все було дуже просто, все було дуже мило:
Королева просила перерізать гранат:
І дала половинку, і пажа натомила,
І пажа полюбила, вся в мотивах сонат.
("Это было у моря, где ажурная пена")
В заголовку – поема Блока "Дванадцять" у перекладі Василя Бобинського
І руки потяглися до читаного раніше: до "Раннього раю" нашого сучасника Мойсея Фішбейна, до антології "Розстріляне відродження", до "Зів'ялого листя" (Ахматова, виявляється, свого часу, переклала його російською) Франка. А "Листя" стоїть поруч із аналогічно оздобленими (одне видавництва адже) "Трьома перснями" Антонича. Словом, ефекти доміно.
