Вчитися ніколи не пізно. Відкрив для себе блискучого критика та мовознавця Шереха-Шевельова
[URL=http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4ee1bd32328df/]Із попередніх дописів рекомендую "Про ''справедливий суд'' як спільне між Україною та Пакистаном, Януковичем та Зія-уль-Хаком, Тимошенко та Бхутто"
[/URL]
В збірці мовознавчих творів Шевельова прочитав "Так нас навчали правильних проізношеній", "Назва Україна", "Потебня та стандарт української літературної мови", "Про критерії в питаннях українського офіційного правопису", "Пролегомена до вивчення мови та стилю Сковороди".
"Літературознавство", другий том вибраних праць Шевельова, впорядкований Іваном Дзюбою, налічує більше тисячі сторінок – читати не перечитати. Погортав кілька робіт: "1860 рік у творчості Шевченка" (дуже хочеться поглянути на його "Буквар", може хто має чи знає де взяти), "Другий заповіт української літератури", "Кулішеві листи і Куліш в листах (це про Панька), "Шоста симфонія Миколи Куліша", "Друге народження Народного Малахія" (критика легко освіжила у пам'яті твори Куліша, з якими детально знайомився минулого року), "Людина і люди. "Місто Валеріана Підмогильного" (було цікаво, бо сам роман прочитав буквально позаминулого місяця), "Стилі сучасної української літератку на еміграції", "Донцов ховає Донцова" "ГО-ГАЙ-ГО. Про прозу Юрія Андруховича і з приводу".
Шевельов багато уваги приділяє українській еміграційній літературі, і книжка його – клондайк для тих, хто цією темою цікавиться. Оскільки більшості "критикованих" творів я, на жаль, не читав, то пропустив і "критику".
А от що я у Шевельова простудіював з особливою цікавістю, так це його атаки на Котляревського, Донцова та Солженіцина.
"Підноситься культ "Енеїди як твору" національного... Походить це певно з того відчуття ностальгії до Гетьманщини, яка, безперечно, є в "Енеїді". Тому те, що тепер мушу сказати, – заздалегідь кається Шевельов, – може здатися блюзнірством. Але це має бути сказане. У тому сенсі, як ми тепер говоримо про українську мову", "Енеїда" не була написана українською мовою. Якщо вживати сучасної термінології, вона була написана суржиком... 1861 року Панько Куліш поставив виразні крапки над і. У його оцінці Котляревський був винен у спотворенні українського життя, а "українське слово він перековерзує".
Втім, Шевельов вважає, "що суржик не конче і не завжди поняття негативне. Новітні романські мови постали з латино-місцевих суржиків. Суржик може бути піднесений до статусу державної мови", як це сталося із франко-креольским суржиком на Гаїті. "В обставинах сучасної України, а, мабуть, і часів Котляревського, суржик не був явищем позитивним. Але заперечуючи і відкидаючи його, не слід забувати, що суржик на Україні – різновид української мови".
Непримиренна війна Шевельова з Донцовим для мене стала одкровенням. Десь з рік тому погортав дві роботи Донцова "Де шукати наших традицій" та "Дух нашої давнини", а тепер от став свідком багатосторінкового погрому, який Донцову влаштував Шевельов у статті "Донцов ховає Донцова", написаній у другій половині 40-х років минулого століття.
"Донцов незаперечно яких 15 років був ідейним проводирем, чільним публіцистом і прапором українського визвольного руху, – але парадокс полягав у тому, що цей рух у своїх хоч трохи ширших колах ніколи не приймав жадної з тих крайностей, на які його ладен був штовхнути Донцов. І, перейнявши від свого ідеолога назву руху, за дуже малими винятками не перейняли суті ідеології... Українці вклали в великою мірою несвідомо для себе і без жодного на те обгрунтування в термін свій зміст, який відповідав сторіччями, а може й тисячоріччями вироблюваній ментальності українців". На думку автора, слід "стверджувати український націоналізм, але в тому розумінні, в якому його приймає і вважає за свій український народ".
Не свою теорію і практику він будував на українських традиціях, а з українських традицій він намагався висмикнути ті шматочки й клаптики, які, здавалося йому, зміцнювали захитану будову його поглядів і висновків".
До речі, під словом "націоналізм", вважає Шерех-Шевельов, можна розуміти різні речі. НКВД вважає за українського націоналіста вчителя, який, закінчивши лекцію української мови, на перерві говорить з учнями по-українськи...
У нас вважають за націоналіста і того, хто хоче ствердити суверенність українського народу на його території, не порушуючи прав інших народів, що там волею Божою і історії живуть, і того, хто ладен ці народи попросту винищити. І того, хто домагається самостійності України, гадаючи, що в умовах незалежності і свободи народ український найкраще розкриє свої потенції і найбільше дасть людству, і того, хто заперечує і відкидає існування людства як цілості взагалі і вважає всі інші нації за погній для своєї".
[URL=http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/4ee1bd32328df/]Із попередніх дописів рекомендую "Про ''справедливий суд'' як спільне між Україною та Пакистаном, Януковичем та Зія-уль-Хаком, Тимошенко та Бхутто"
[/URL]
