Тест від Маланюка. Перевір, чи ти часом не малорос?
Українська прес-група, видавництво газети "День", минулого року випустила серію українознавчих брошур "Бронебійна публіцистика". Такі собі захалявні книжечки для того, "щоб розумний читач не мав жодного шансу розминутися зі своїми розумними посередниками". Минулої неділі я так і не розминувся з Євгеном Маланюком у вигляді двох його робіт – "Нарисів з історії нашої культури" та "Малоросійства".
Вже скоро 60-років, як написано цей "есей". Вже 45 років, як нема Маланюка. Вже 22-й рік незалежності України, а проблему малоросійства не вирішено й досі. Маланюк правильно оцінив її глибину: "Це є та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України. І ще довго, в часи тримання і стабілізації державності, та проблема стоятиме першопляновим завданням, а для самої державності – грізним мементо... Малоросійство бо – наша історична хвороба (В.Липинський називав її хворобою бездержавності), хвороба многовікова, отже хронічна. Ні часові застрики, ні навіть хірургія – тут не поможуть. Її треба буде довгі-довгі десятиліття – ізживати".
Хіба воно не так і є?
Варто проштудіювати опис малоросійства, зроблений Маланюком, щоб зрозуміти, наскільки міцне коріння цього явища, і що нічого не робиться, щоб його покорчувати.
"У нас фатально закорінилося майже переконання, що малорос – то, мовляв, неосвічений, примітивний, недорозвинений українець без національної свідомості, словом, як то кажуть темна маса. Вистачить, мовляв, його при помочі "Просвіти" просвітити, переконати й усвідомити – і справа полагоджена. Але кожен, хто давав собі труду зупинятися на цій проблемі, знає, наскільки вищеподана схема відбігає від дійсності. Малоросійство, хоч явище часте і кількісне, – найменш дотикало основну нашу національну масу – селянство (що нас не мусить особливо тішити, бо не маса творить історію). У нас малоросійство було завжди хворобою не лише пів-інтелігентською, але – й передовсім – інтелігентською, отже поражало верству, що мала виконувати ролю мозкового центру нації. І в цім – суть проблеми.
... Всупереч популярній у нас думці, малоросійство то не москвофільство і не ще якенебудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньо національне. Це – національне пораженство. Це, кажучи московською урядовою мовою XVII століття, – шатость черкасская, а кажучи мовою такого експерта, як цариця Катерина Друга, це – самоотверженность малороссійская. Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція. Капітуляція ще перед боєм.
В нормальній, незмалоросійщеній психіці кожного сина народу існують своєрідні "умовні рефлекси" національного інстинкту: чорне – біле, добре – зле, вірне – невірне, чисте – нечисте, Боже – диявольське. В малоросійстві ці рефлекси пригасають і слабнуть, часом аж до повного їх занику.
Що ж таке малоросійство? Це також затьмарення, ослаблення і – з часом – заник історичної пам'яти. Тому і колишній Петербург, і теперішня Москва, розпоряджаючи зцентралізованим шкільництвом, таку велику вагу надавали й надають науці Історії...
Малоросійство, як показує досвід, одночасно плекається також систематичним впорскуванням комплексу меншовартості ("ніколи не мали держави", "темне селянство", "ґлупий хохол" і т.п.), насмішкуватого відношення до національних вартостей і святощів. Це – систематичне висміювання, анекдотизування й глузування зі звичаїв, обичаїв, обрядів, національної етики, мови, літератури, з ознак національного стилю, реалізації якого ставляться систематичні, плянові й терором підперті перешкоди".
Тільки на тлі імлисто-хиткого, зрадливо-безформенного, невиразно-обопільного і, часом, просто юдиного малоросійства можна відчути й зрозуміти, чому саме ім'я Гетьмана Мазепи прошиває ворога, як жагуча стріла, чому це ім'я змушує тремтіти його, як ту євангельську осику, на якій Юда повісився, чому сама згадка про Мазепу кидає ворога в холодний піт.
І має цілковиту рацію. Мазепинство бо й є яскравою протилежністю, яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішим ліком саме на малоросійство. Бо що ж є Мазепинство, як не чинна свідомість Нації і інстинктивно зв'язана з тією свідомістю політична і міліарна воля Нацією бути? Навіть за ціну Батурина чи Полтави".
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
