Шустерова свобода
Останнім часом помічаю стійку тенденцію – що ближче п'ятниця, то міцніша алергія на словосполучення "свобода слова" і все сильніше чешеться язик. Зрештою, останньому дивуватися й не слід – журналістові поговорити – що дурню з гори скотитися. А надто – в нашій країні, де злободенні проблеми, повз які мовчки не пройдеш, зустрічаються не лише на макроекономічному чи політичному рівні, але й у банальній побутовій площині. Мабуть я забагато поїздив за кордон і надто наївно ідеалізую суспільство – усіх прагну повчати.
На дорозі лаю недисциплінованих водіїв, у під'їзді виховую несумлінних сусідів. Вже й у ресторан чи кіно спокійно піти не сила – вимагаю права отримати послугу рідною мовою, доводжу законність потреби перебувати в не накуреному приміщенні, тощо. Навіть на вулиці нещасним бабусям – продавщицям конвалій від мене немає спасу. Я, бачите, хочу аби квітами з червоної книги у ній же, урбанізовані кияни і милувалися, а за п'янким весняним ароматом вирушали у більш природне, ніж переходи станцій столичної підземки, лісове середовище.
Певна річ, через моє таке особливе ставлення до всього, яке мені здається нормальним – маю проблеми. Особлива думка в нас і за радянської влади не віталася і зараз не в пошані. Може владу таки поміняти з дотриманням люстраційних а не формальних принципів, як це зробили у всій Східній Європі? А то виходить, не те що в політиці, навіть у спорті моя окрема думка стає небезпечною і табуйованою. Здавалося б, ну що з того, що я не розділив загальної ейфорії України з приводу перемоги Шахтаря в Кубку УЄФА? Не вважаю я успіх головного конкурента Динамо, за яке вболіваю, і своєю перемогою, бо клубний футбол це не те ж саме, що гра національних збірних. Мізерно мала кількість українських прапорів на стадіоні у Стамбулі у порівнянні з клубною символікою гірників це яскраво засвідчила. А насправді моє окреме бачення у питанні успіхів Шахтаря у Європі коштувало мені ж самому дорогоцінної терапії для балакучих – участі в шоу Савіка Шустера. Як запросили мене туди потеревенити на спеціальну спортивну тему, так потім, зваживши мою окрему думку на задану проблему і відмовили. Ну не любить Ринат Ахмєтов тих журналістів, котрі ставлять незручні запитання і не хилять спини перед його футбольними та іншими звершеннями менше, ніж на 90 градусів!
Ех Савіку, а така славна дискусія могла у нас з вами вийти! Шоу – не гірше минулорічного, яке щоправда в силу малодоступності телеканалу Спорт 1 широкому українському загалу, більшість дивилася в інтернеті. Можливо б у чомусь ви зі мною навіть погодились – мова ж не про вашу обожнювану збірну Італії, а лише про улюблений клуб вашого роботодавця. Перефразувавши кінокласика скажу, – уже давно знав, що бізнес уб'є у вас здорове прагнення шукати істину у палітрі думок, в бажанні встановити в Україні Свободу Слова.
А пам'ятаєте, як все чудово починалося? Майданні цінності 2004-го здавалося назавжди утвердили свободу слова на екрані. Навіть на телеканалі опального на той час олігарха Віктора Пінчука ICTV пішли в фарватері вимог суспільства і змінили маніпулятора-політтехнолога Кисельова поборником правди Шустером. Щоправда, занадто дорогим для каналу. З того часу суспільна вага і заможність Савіка Шустера незрівнянно виросли. Звичайно, побічних наслідків такого росту уникнути не вдалося. Наш лицар змінив два канали і "Свобода слова з Савіком Шустером" перетворилася на "Свободу" від Шустера, що, погодьтеся, вже зовсім не те саме. Не даремно ж навіть "великий демократ" Леонід Кравчук, котрий звик до шоу під себе, помітив, що на ТРК "Україна" програма перетворилася на Свободу для Шуфрича, Герман, Левченка та інших окремих політиків, протилежного йому табору і був змушений поставити ультиматум, – "або я, або Нестор"!
Ну, націоналісти Всеукраїнського Об'єднання "Свобода", до яких маю честь належати і я, на відміну від Кравчука, поза олігархічними суперечками за владу. Для нас, що синьо-білі, що біло-сердечкові – рівновелике українське політичне зло і міняти їх будемо всіх разом. Тож коли у керівництва телеканалів раптом виявляються напади давно вилікуваної хвороби під назвою "свобода слова" і вони граються в демократію, в ту про яку теревенять у своїх ток-шоу, в ці рідкісні хвилини запаморочення свідомості ген-продюсерів-лялькарів, запрошення подискутувати публічно ми приймаємо. Теми програм значення не мають, бо у націоналістів є свій незламний погляд на розвиток країни і узгоджувати його ні з ким і ні з чим, окрім нашого проекту Національної Конституції та "Програми захисту українців" не треба. Ми не розкошуємо шансом використати магію екрану для "розкодування" країни. Навіть, якщо нас використовують з метою додати затхлому шоу свіжих облич, котрі неодмінно треба демонізувати і висміяти. ВО "Свобода" готова підіграти політтехнологам-сценаристам. Краще як Андрій Іллєнко вчитися відбивати зусібіч наклепи та брехню і доносити по краплині істину про себе у прямому ефірі нинішнього Савіка Шустера, аніж битися в екран чолом і не мати змоги спростувати бодай краплю нісенітниці про партію, коли її обговорюють без нашої участі у програмі Ганни Безулик "Я так думаю". Тому, дякуємо за тих, хто бодай іноді підбираючи гостей для своїх програм виходить за межі відпрацьованого формату й помічає когось за межами кола парламентарів та їхніх кишенькових політологів-експертів. І, як казала ведуча однієї програми на 5 каналі, яку закрили через надмірну, на думку керівництва каналу, увагу до української проблематики, а простіше кажучи до "Свободи" – ЧЕКАЄМО! Але без діла при цьому не сидимо. Великий патріот і національний герой Степан Бандера закликав націоналістів задля здобуття держави, – "Дійти до кожного українця". І ми робимо це у доступний нам спосіб. Саме зараз вирушаю до Сум, де учні шкіл з ініціативи ВО "Свобода" закінчують футбольний турнір "Кубок Героїв" з нагоди свята, яке жоден "свободословський" телеканал минулої суботи чомусь не згадав. Тож згадаю його сам, у вужчому колі, коли нагороджуватиму дітей призами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
