Річниця лєнінопаду. Як це було
8 грудня 2013 року ми зробили перший надзвичайно важливий крок до повалення бандитського режиму. Пригадую, тоді я сказав журналістам: впав Ленін на Бесарабці – впаде й режим Януковича! Зрештою, так воно й сталося.
Ідею повалення боввана виношували довго. Пригадую, задовго до того, як у ВР з'явилася фракція ВО "Свобода", ми з побратимами Андрієм Мохником та Юрком Сиротюком мріяли, здобувши депутатські мандати, негайно відновити історичну справедливість у центрі Києва. Юрко пропонував зачепити бесарабського чЛєніна вантажівкою, що надихнуло мене згодом на знаменитий "охтирський атентат", проте зробити це навіть з повноваженнями народних депутатів виявилось непросто. Невдала спроба Миколи Коханівського знищити пам'ятник 2009 року спричинила до цілодобової багаторічної охорони площі професійною охоронною фірмою. В дні, коли в центрі української столиці збиралися масові акції, приватну охорону завжди посилювали міліцією. Влада зубами трималася за символ тоталітарної епохи, за якою ностальгувала й ніколи не втрачала надії відновити. Тож нам залишалося тільки шкодувати за втраченим шансом деЛєнізувати Київ під час Помаранчевої революції 2004-го року й чекати нової слушної нагоди.
Шанс з'явився 30 листопада 2013-го, коли у Києві зібралося понад мільйон українців. Розуміючи масштабність маршу, я від самого ранку заходився скуповувати троси у автомагазині на заправці. Ідея полягала в тому, щоб з них сплести зашморг на шию "вождю" й тягнути його донизу за допомогою лебідки. Вона в мене якраз була, вже бувала і перевірена реальними справами повалення лєніних у Київській, Полтавській та Сумській областях. Проте через погану організацію та відсутність драбини знесення пам'ятника відтермінували аж на вечір 1 грудня. Зрештою, наш перший млинець виявився глевким: реманент і організація, як з'ясувалося, за своїми якостями не відповідали масштабам історичної місії. До того ж, коли ми з активістами, яких зібралося близько трьох сотень, вичавлювали останні можливості з моєї бувалої лебідки, згори Бульвару Шевченка на захист совєтського артефакту прибуло три-чотири десятки ППС-ників, а знизу від Бесарабського ринку прилетів автобус чернігівської беркутні. Зухвалість та самовпевненість коштувала в той вечір міліції одного напівзруйнованого та ледве не спаленого петардами та світло-шумовими гранатами автобуса, кількох розбитих голів та зламаних кінцівок. Порозмахувавши у націоналістів під носом кийками, беркутята отримали гідну відсіч і були вимушені дременути, стрибаючи з півтора-двометрового парапету. А там їх вже частували всім, що потрапляло під руку. В той вечір ми чи не вперше продемонстрували "орлам Захарченка" що не боїмося ні їхніх кийків, ні погроз, ні можливих казематів. Розуміючи, що кадри побиття міліції майданівцями можуть мати миттєвий кумулятивний ефект, провладні ЗМІ дуже неохоче показували їх в етерах, акцентуючи увагу на погрозах Захарченка, а не на його побитих прислужниках.
Сам провал у поваленні чЛеніна 1 грудня не змусив нас опустити руки. Розробляти ретельний план із повалення боввана за дорученням Олега Тягнибока заходилися я, Олег Гелевей, новоспечений нардеп восьмого скликання Олександр Марченко та Сергій Задворний. Останній за дорученням Гелевея придбав дві чотиритонні лебідки, нові троси. У Марченка була божевільна ідея зачепити бесарабського боввана бусом і він для цього навіть приганяв навантаженого мішками з піском як баласт буса з Білої Церкви. Проте, в мене вже не було сумніву, що нам необхідна робота лебідками. Аби не зіпсувати план якимись необдуманими та неузгодженими діями випадкових ініціативних груп, яких після 1 грудня з'явилося чимало, нам довелося координувати підготовку з різними громадськими організаціями. Її проводив Юрій Сиротюк.
8 грудня увечері ми почали збір людей на Хрещатику біля Київради. Для більшості з учасників повалення чЛєніна ідея зібрання була невідома і все нагадувало раптівку (флеш-моб), на якій завдання буде роздано в останній момент. Сиротюк із групою громадських активістів та драбиною підтягувався на Бесарабку власним маршрутом. Під пам'ятник усі прибули вчасно, в тому числі й загін "мусорів", який розташувався під "Каштаном", оскільки об'єкт ми взяли в щільне кільце. Поки вішали петлю на шию катові, я мило спілкувався з начальником зграї в погонах, переконуючи його не перешкоджати процесу відновлення історичної справедливості. Далі у роль психологів для міліції вживалися Андрій Мохник, Олег Махніцький та Сидор Кізин, так і не давши їм можливості втрутитися в нашу роботу. Очевидно, ментовський ватажок добре пам'ятав яких люлєй отримали його колеги першого числа. Тим часом біля опудала кипіло. Після того, як перша петля зрадницьки зіслизнула із чЛєніна, другий, вже фатальний для вождя зашморг, вчепив йому на шию власноруч Сергій Задворний! Троси з новісінькими лебідками були вчеплені до двох найближчих тополь. І люди в масках і цілком придатні до ідентифікації нардепи ВО "Свобода" монотонно наближали смерть бесарабського боввана. Я на правій лебідці допомагав Ігореві Швайці. Зрештою, чЛєнін гепнувся і ще кілька днів його розтягували на сувеніри, а Андрій Іллєнко першим приніс відбитий шматок (руку) і продемонстрував зі сцени Майдану.
Звістка про загибель бесарабського боввана дуже засмутила Кличка, який сильно ностальгував за власним "камсамольським" і нашим спільним совєтським минулим. Окрім того, дуже засмученими з того приводу були Гриценко, Руслана, Найєм та багато інших, які звично розказували, що це не на часі, що це вандалізм, що це картинка для Кремля або що. Так само багато хто намагається змалювати події у Вінниці, впертозамовчуючи або перекручуючи факт реального громадського волевиявлення. Але час розставить усе за своїми місцями.
На відміну від тих, кого рік тому факт падіння боввана червоного вождя сполохав, Олег Тягнибок цим був втішений. Тоді він іронічно прокоментував новину про повалення Лєніна: "Яке безглузде самогубство!"
Згодом, вже наприкінці лютого, голова партії дав вказівку всім місцевим організаціям перетворити лєнінопад на масове явище і щодня ЗМІ зарябіли повідомленнями про повалення пам'ятників по всій Україні. Свободівці та просто громадські активісти жваво підхопили хвилю знищення символів тоталітарно-окупаційної епохи, яку ми підняли з новою силою у Києві 8 грудня 2013 року.
Тож із річницею вас! Слава Нації! Слава Героям, які взяли участь у цій історичній події! Вічна пам'ять та честь тим, хто за цей рік поліг у боротьбі за Україну!!! З річницею Революції Гідності Вас, браття і сестри!
Негідники, що скористалися її плодами, – ми ще до вас доберемося!
