Віртуози мАскви.
Пропало все, "кааліція" не відбулася! Однак, коаліціада в українському парламенті триває. Представники Пр і БЮТ на рясних телевізійних ток-шоу, в пресі та інтернеті продовжують підтверджувати власні наміри об'єднати найбільші фракції Верховної Ради. Дрібнішим політичним силам, в тому числі фігурантам нинішньої коаліції, вони відводять роль добровільних арештантів, які можуть приєднатися до "великих" без жодної умови та можливостей впливати на зміни до Конституції.
Відступивши на крок від дорожньої карти Путіна-Медведєва, отриманої під час "робочих" поїздок до Москви, Тимошенко з Януковичем лише трохи змінили її маршрут. Як у справжнього розвідника в російського прем'єр-міністра завжди є кілька запасних планів завершення операції. Кінцева ж точка, до якої ведуть інструкції Путіна – незмінна: упокорення України та чергове наверненню її до імперського лона.
Без України – Росія слабка. Без нас імперії нема, а Москва приречена скинути маску європейської гречності за якою криється вар'ятська сутність випещена внаслідок сполучення угро-фінської древньої провінційності, монголо-татарського середньовічного нахабства і комуно-сталінської радянщини так званих новітніх часів. З таким "рилом" не те що в хату, – на поріг цивілізована Європа не пускає. Тому цей поріг, територія України, і нині ласий шматок, а боротьба за нього відволікає увагу росіян від внутрішніх проблем та має стати пересторогою незліченим дрібним автономно-етнічним утворенням, які досі вдається утримувати у покорі виключно завдяки підкупам місцевих лідерів та погрозам федеральною розправою.
Наприкінці 2004-го Путін вже був близьким до поразки, коли поставив не на того кандидата в президенти України і Росія втратила контроль над владою своєї стратегічної колонії. Однак п'ята колона Москви в Україні виявилася могутнішою і стратегічні прорахунки своїх кремлівських лялькарів вона нівелювала. Тримаючи в руках осикового хреста м'якотілий Ющенко так і не наважився увігнати його в диявольську імперську плоть, натомість піддавшись спокусам кримінально-олігархічних кланів українського штибу.
Отримавши ще один такий щедрий шанс нині Росія до повторення власних помилок не готова. Вибір між Тимошенко та Януковичем для Кремля може стати фатальним, тому в альтернативу ставці на когось одного Путін вигадав коаліційні ігрища. Примара ПРіБЮТ на українському політичному горизонті бовваніє вже не один рік, адже прихильником її створення є й місцева псевдо-еліта, однак нині можливість втілення в життя "широкої кААліції" як ніколи актуальна. Путін та Москва виступили гарантом для запеклих конкурентів на українську гетьманську булаву, гарантом того, що жоден з них не програє. Це в стилі Москви – розділяти і володарювати, призначати наказних гетьманів і доки ті втішаються власною значимістю та конкурують між собою за вплив на українців, красти нашу історію, привласнювати наші скарби і культуру, водночас нівелюючи національну свідомість та ламаючи волю народу до спротиву. Спроба перенести обрання президента до Парламенту – не що інше, як намагання Москви уже найближчим часом осучаснити практику призначення своїх вірнопідданих на управління ключовою провінцією. Бо п'яту колону в парламенті випестити простіше, аніж в суспільстві. Вірнопіддані у свою чергу навперейми догоджають хазяям – то газові домовленості підмахують, одним розчерком пера вганяючи Україну у енергетичну кабалу, то в її імперських слабкощах підкорити "малий народ" на кшталт південних осетинів підіграють. А про стабільне розхитування державних устроїв традиційними мовно-натівсько-автономними питаннями годі й говорити!
Конкуренція перед Кремлем у ПР і БЮТ, словом, розгорнулася не на жарт. Однак, переживши ймовірний бліц-криг з утворення "ширки" за білокам'яним сценарієм, Янукович не втримався від спокуси відчути себе розумнішим за прем'єрку і вперше увійшов у роль "кидали" а не "прокинутого". Вчинок у Лаврі, якого ніяк не очікували і ключові ідеологи домовленостей про об'єднання у ПР – насправді гідна відповідь регіоналів БЮТівцям на вересневу 2008 і лютневу роком раніше спроби узурпації влади найбільшими кримінально-олігархічними фракціями парламенту в країні, з яких першими, а значить, і сухішими з води виходили саме соратники прем'єрки.
Перепуджені ймовірним народним гнівом за спробу шлюбу без благословення своїх виборців, Вітя та Юля нині навперейми виправдовуються і приписують ідею виборів президента через парламент один одному, собі лишаючи прагнення консолідувати країну перед світовими кризовими загрозами. Насправді ноги всіх ідей ростуть не з кризи, а з Москви! Претенденти на звання першого імперського "холуя" лише справно балансують між інтересами сусідського "гаранта" та власних хазяїв-олігархів. Об'єднання великого капіталу – це шлях до порятунку їхнього багатомільярдного статку. Ось тут інтерес двох найбільших фракцій парламенту збігається цілком і повністю, тому розмови про фактичну формалізовану, чи неформальну коаліцію у парламенті триватимуть не залежно від заяв їхніх лідерів. Тільки до чого тут українці, які вже понад півроку чекають реальних антикризових заходів парламентарів для власного порятунку, а натомість стають рятівниками економіки та репутації прем'єрки самі? Що буде за місяць-два-три, коли податків на півроку вперед збирати вже буде ні з кого а відсутність кредитування та державної підтримки знищить останні паростки приватного підприємництва?
Невтішний сценарій найближчого майбутнього України сьогодні об'єднує як тих, кому є що втрачати у бізнесі, так і тих, хто вважає себе простим українцем і має бажання зберегти національну сутність для власної родини та країни, з якою пов'язує себе не на час – назавжди!
Сценарій узурпації влади в Україні, написаний спеціально для штабу БЮТ під диктовку Москви пером Віктора Медведчука сьогодні перебуває в процесі кореляції. Тому кпини за пікет ВР у вівторок на адресу ВО "Свобода", єдиної політичної сили, яка висловлює активний протест проти узурпації влади і переписання коонституції в інтересах Кремля, мають симптоми агонії. Хоч коаліція, а радше – дерибан на двох і не відбувся, але примара промосковського об'єднання сил, яких внаслідок сполучення біло-сердечкового та біло-синього кольорів зрадницьки видаватиме російський триколор, продовжує блукати стінами геть без дієвого парламенту. І саме тому, наша акція на упередження була як ніколи доречною. Націоналісти ВО "Свобода" – більмо в оці узурпаторів влади. Вони норовлять не дивитися на події в країні без звичних аксесуарів до значка народного депутата – рожевих окулярів, але ми їм заважаємо це робити. Свобода – це не просто щука, яка не дає дрімати у болотяному ставку лисніло-ожирілим карасям. Як послідовна і єдина справді жива, а не роздута рекламою у ЗМІ політична сила, що має чітку ідеологію і план її реалізації, ВО "Свобода" йде до влади не з порожніми руками. Поки прем'єр після проваленого об'єднання з регіонами намагається гарячково "скремсати" більш-менш пристойний публічний, а не той, який в очі не бачили члени її фракції проект змін до конституції, ми вже півтора роки презентуємо власний проект національної конституції, який, безперечно допоможе знайти швидкий шлях виходу країни з політичної кризи. Раціональні зерна в усіх ініціативах "Свободи" зрештою, знаходять мало не всі політичні сили. Згодом наші тези, за які діставалося на горіхи, дивним чином вже беруть собі на озброєння самі галасуни, звісно, видаючи за свої власні. Але нам не шкода, – хай нарешті почнуть міняти країну. Не можемо ж ми, наприклад, відмовлятися від винесення на всенародний референдум питань щодо визначення форми правління в Українській державі (президентської, парламентської чи змішаної) та проведення люстрації в органах влади тільки тому, що нашу заяву минулого тижня пильно прочитавши взяв собі на озброєння Арсеній Яценюк?
Пікетування Верховної Ради представниками ВО "Свобода", яке в силу фільтрованої медіа-магнатами свободи слова на телебаченні та в газетах не отримало адекватного резонансу у ЗМІ, наполохало депутатів парламенту і дало перший потужний і своєчасний сигнал українцям. Країна остаточно увійшла у вибори і чим швидше відбудеться перезавантаження влади, тим швидше в України з'явиться новий шанс на зміни. Вимоги дочасного проведення і парламентських і президентських виборів дають українцям черговий шанс бути гідними кращої влади. Проект закону про Люстрацію, внесений до парламенту Олегом Тягнибоком, який ще з 2005 року лишається нерозглянутий депутатами, і лишає Україну єдиною у Східній Європі країною, яка не пройшла процесу очищення влади, може бути застосований безпосередньо виборцями. Кожен голос проти псевдо-еліти, яка нині у парламенті ревізує конституцію з метою розширення терміну дії власних повноважень та перерозподілу влади на користь власних лідерів, вганяє цвях у надії Москви встановити остаточний контроль над Україною. Кажучи їм "ні", люструючи своїм голосом нинішню владу ми можемо здійснити не формальне а, справді, якісне перезавантаження влади. А політичних віртуозів Москви, вірю, українці вирядять туди, де їм і має бути справжнє місце – на ганебний смітник історії.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
