Підспівування владі за допомогою "кривого метра"

19 серпня в програмі "Підсумки з Вахтангом Кіпіані" вийшов маніпулятивний сюжет, в основі якого – спроба шляхом поверхового, неглибокого та упередженого контент-аналізу порівняти економічні блоки програм "Свободи" та КПУ. Чого в сюжеті було більше – маніпуляції чи невігластва – вирішувати глядачам, але як реакцію, отримав на свою скриньку лист кандидата економічних наук пана Йосипа Ситника, який з наукової точки зору провів аналіз програм політичних і, звичайно, економічних антагоністів – "Свободи" і КПУ. Пропоную цей допис без купюр.

У недільній програмі "Підсумки з Вахтангом Кіпіані" її розділ "Владометр" (в авторстві редактора сайту Т. Фролова) мав вигляд недомішаного і гливкого млинця. Даний матеріал (щодо порівняння передвиборних програм ВО "Свобода" та КПУ у їхній економічній площині) є явно непрофесійним, провокативним, а можливо, і замовним в інтересах третіх сторін.

Вже на самому початку свого "мудрування" автор фактично робить висновок, що програми – "однакові", а протилежності, виявляється, "ще й притягуються". Але, "уважно прочитавши" програми, як зізнається "вундеркінд аналітики", він чомусь не побачив уже в преамбулах ключової відмінності програм націоналістів та комуністів.

Так, комуністи у своїй програмі наголошують: "Відмова від соціалістичного шляху виявилася фатальною помилкою. Єдиний вихід із ситуації – демонтаж капіталістичних відносин, спрямування суспільства і держави в надійне русло соціалістичного розвитку". Водночас, у програмі ВО "Свобода" чорним по білому написано: "Головною метою Всеукраїнського об'єднання "Свобода" є побудова могутньої Української Держави на засадах соціальної та національної справедливості. Держави, яка посяде гідне місце серед провідних країн світу і забезпечить безупинний розвиток української нації... Своя власність: Могутній середній клас і соціальний захист замість панування олігархії та грабунку країни".

Отже, перша і найважливіша засаднича відмінність, яку не побачив редактор сайту "Владометр": ВО "Свобода" – за приватну власність українських громадян, а комуністи – за перебудову життя суспільства на комуністичних засадах та скасування приватної власності на засоби виробництва, як неодмінну умову "повної перемоги соціалізму".

Автор зазначає, що "політичні програми навчають багато чого". А цікаво було б дізнатися у нього – чи навчає чогось попередній життєвий досвід? Це запитання ставиться в тому контексті, що програми комуністів на будь-яких виборах за час незалежності України давно перевірено практикою їхнього правління протягом 70 років у ХХ столітті. Все, що вони пропонують – кілька поколінь українців та інші народи світу вже випробували на собі, як в економічному, так і соціальному вимірі. І найцікавіше, що майже весь світ відмовився від комуністичних моделей розвитку, ніхто не хоче "дешевого комуністичного хліба", а ті, що досі сповідують цю ідеологію – бідні і голодні (Північна Корея). З іншого боку, комуністи протягом 20 років мають свою фракцію у Верховній Раді України, весь цей час перебувають в урядових коаліціях, обслуговують олігархів, ухвалюючи з ними спільні антиукраїнські рішення.

Отже, друга засаднича відмінність, яку не побачив автор телепередачі: ВО "Свобода" у своїй економічній програмі, на відміну від комуністів, пропонує модель консервативного типу – "модель народного капіталізму", або, як її ще називають, "модель соціально орієнтованої ринкової економіки" на зразок таких країн як Австрія, Швейцарія, Норвегія, Ірландія, Швеція, Данія тощо, де націоналістичні сили присутні у парламентах цих держав. Зазначена модель, окрім того, що утвердилася в багатьох західних країнах, набуває нових обрисів, що викликано зміною світового й національних економічних світоглядів. До нових ознак, які співзвучні із пунктами передвиборчої програми ВО "Свобода", належать такі:

- поширення і зміцнення позицій підприємництва та середнього класу – "критичної сили в економічному розвитку", завдяки зусиллям якої приростає реальне багатство;

- підвищення ролі вільної конкуренції як універсального засобу забезпечення рівного доступу до ресурсів та унеможливлення їх монополізації, протистояння правлінню олігархічних структур;

- підтримання сильних традицій поваги до права власності як основи економічного зростання національних економік;

- скорочення розриву між рівнями доходів, а відповідно, і добробуту різних прошарків суспільства;

- розробка і впровадження державних і регіональних програм підтримки та заохочення інновацій на підприємствах малого і середнього підприємництва;

- розвиток фінансового ринку, що сприяє підприємницькій діяльності;

- обмеження державного втручання в економіку, дерегуляція економічних процесів;

- розосередження контролю над капіталом, стимулювання його нагромадження;

- надання можливостей і гарантованого права дедалі більшій кількості власників ухвалювати самостійні рішення в процесі управління поза державним контролем, перехід керівництва компаніями від власників до найманих топ-менеджерів, що підвищує рівень компетентності управління, відділяє полі¬тичну владу від економічної.

Водночас, проводячи паралелі між окремими пунктами програм ВО "Свобода" та КПУ, все більше переконуюся, що автор "Владометра" свідомо шукав там однакові слова та словосполучення для маніпулювання ними, не переймаючись суттю і змістом викладеного. Для підтвердження цієї думки проаналізуємо окремі порівняння, які прозвучали у телепередачі.

1. Пункт із програми комуністів: "Повернення у державну власність підприємств базових секторів економіки".

Отже, комуністи пропонують повернути у державну власність тисячі підприємств базових галузей промисловості: паливно-енергетичного комплексу, металургії, машинобудування, військово-промислового комплексу, високоприбуткових виробництв в інших галузях, а також транспорту, систем зв'язку та інфраструктури. Та здійснювати планування і регулювання їхньої діяльності як за часів совдепії – через міністерства та "червоних директорів".

У програмі ВО "Свобода": "Заборонити приватизацію стратегічних підприємств і повернути у державну власність раніше приватизовані. Гарантувати державний контроль над природними монополіями. Ліквідувати приватні монополії та олігополії".

Отже, з позицій ВО "Свобода", стратегічні підприємства (а це лише декілька десятків підприємств) мають бути державними не тому, що уряд буде ними краще і ефективніше управляти, а зважаючи на національну безпеку України, захист патентних прав та національних здобутків науки, захист населення тощо. Це – досвід передових країн світу – Японії, Франції, Австрії тощо.

Щодо природних монополій, то, відповідно до Закону України "Про природні монополії" [1], "природна монополія – стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) ". Тому природна монополія – сфера економіки, що ефективно функціонує за умови, що весь ринок охоплює лише один суб'єкт господарювання. Сьогодні в Україні суб'єкти природних монополій діють на таких ринках:

- транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами;

- транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл;

- транспортування інших речовин трубопровідним транспортом;

- передачі та розподілу електричної енергії;

- користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування;

- управління повітряним рухом;

- зв'язку загального користування;

- централізованого водопостачання та водовідведення;

- централізованого постачання теплової енергії;

- спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України.

За даними Антимонопольного комітету України, до природних монополій на загальнодержавному рівні відносять: Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго", Державна адміністрація залізничного транспорту України (Укрзалізниця), Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Відкритого акціонерного товариства "Укртранснафта" та Дочірньої компанії "Укртрансгаз", Державне підприємство обслуговування повітряного руху України "Украерорух", Відкрите акціонерне товариство "Одеський припортовий завод", Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта", Концерн РРТ, Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком".

Окрім цього, існують регіональні природні монополії: так, у Київській області їх 107, у Львівській – 68, Запорізькій – 54, Донецькій – 71, Одеській – 43 тощо [2]. З огляду на те, що окремі природні монополії приватизуються і у державній власності залишається тільки 2-10% (наприклад, "Укртелеком" – 92,79% продано австрійській інвестиційній компанії Epic за $1.3 млрд. [3]), тому цілком природнім та ринково вмотивованим є пункт у програмі ВО "Свобода" про гарантування державного контролю над природними монополіями, адже їхня діяльність впливає на життя кожного громадянина. Це – досвід розвинених держав світу.

Щодо підпункту програми про ліквідацію приватних монополій та олігополій, то це прогресивна норма від ВО "Свобода", якої нема у жодній програмі інших політсил, які йдуть на вибори 2012 року.

Так, з класичних економічних позицій, в Україні ринкова економіка відсутня: відсутня конкуренція та вільне підприємництво, панує засилля регулятивних функцій з боку держави і вакханалія контрольних органів, несправедливе судочинство тощо. Все це – наслідки підміни понять, коли декларується розвиток на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки, а істинними цілями розвитку є формування приватних монополій та олігополій. Приватний монополізм – це стан економіки, за якого окремі суб'єкти господарювання (їхні власники) можуть нав'язувати власні інтереси іншим суб'єктам господарювання та суспільству, ігноруючи при цьому їхні потреби. Відносини, що виникають між приватними монополістами та іншими учасниками ринку, свідчать про нерівноправність цих суб'єктів у здійснюваній ними виробничій, комерційній та іншій діяльності, про зловживання своїм монопольним становищем з боку суб'єктів, що є економічно сильнішими, та складність здійснення діяльності на ринку на конкурентних засадах.

Приватний монополізм в українській економіці виник штучним шляхом, коли органи державної влади та управління встановлюють для низки суб'єктів особливі правові режими чи надають їм виключне право на яку-небудь діяльність.

В Україні приватні монополії сформували таку ситуацію на всіх ринках, за якої кількість продавців чи покупців настільки мала, що продавець чи покупець у змозі впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукту, що реалізується, тобто, контролювати ринок. Наприклад, ринок хімічної промисловості (хімічних і мінеральних добрив) контролює Д.Фірташ як фізособа (олігарх) через низку вертикально та горизонтально інтегрованих і підпорядкованих йому підприємств, Р.Ахметов в аналогічний спосіб контролює ринок металургії, енергетики, вуглевидобутку, залізних руд, зв'язку, телекомунікацій та значну частку фінансово-банківського ринку. Інші олігархи через такий самий механізм контролюють видобуток і збут газу, мінеральної води, транспортні перевезення, теле- і радіопростір і т.д. Такий контроль надає приватним монополістам можливість займати монопольне становище на ринках і поглинати нові ринки, а також наділяє їх виключним правом на розпоряджання ресурсами, можливістю чинити економічний тиск на конкурентів, споживачів і суспільство в цілому, отримувати постійні прибутки та надприбутки.

Отже, без ліквідації приватних монополій всебічний суспільний розвиток в Україні неможливий, незалежно від того, хто перемагатиме та тих чи тих виборах.

Тепер нехай скаже редактор сайту "Владометр" Т. Фролов, чи однакові за змістом і напрямом дій ці передвиборні пункти у ВО "Свобода" та комуністів чи будь-яких інших політсил?

2. У програмі ВО "Свобода": "Запровадити єдиний соціальний податок із доходів громадян з прогресивною шкалою оподаткування та базовою ставкою 20%. Не оподатковувати доходи громадян у розмірі мінімальної заробітної плати. Встановити прогресивні податки на розкіш.

Запровадити соціально справедливу спрощену систему оподаткування. Зменшити фіскальний тиск держави на всі верстви суспільства, які виробляють національний продукт, зокрема, на дрібне та середнє підприємництво. Запровадити прогресивну шкалу оподаткування за принципом: "малий бізнес – малі податки, великий бізнес – великі податки".

Пропоновані свободівцями програмні пункти повністю відповідають вимогам ринкової економіки, фіскальній практиці розвинених і успішних країн та сучасним світовим тенденціям у сфері оподаткування.

Так, регулювання економічного і соціального розвитку за допомогою прогресивного оподаткування є одним із інструментів досягнення соціальної справедливості, який застосовується у більшості розвинених країн.

Прогресивне оподаткування дозволяє автоматично запобігати надмірній нерівності населення, зокрема, забезпечувати співвідношення між доходами 10% найбагатших та 10% найбідніших громадян у межах 5-7 разів. Зокрема, один із програмових пунктів ВО "Свобода" передбачає "Встановити п'ятикратне співвідношення між максимальною і мінімальною погодинною заробітною платою у працівників бюджетної сфери". При перевищенні цим співвідношенням 10 разів виникають загрози соціальній стабільності в суспільстві і загалом національній безпеці

Прогресивні податки застосовуються в більшості країн Західної Європи, й навіть в "еталоні ліберальної економіки" – США. В Австралії, наприклад, найвища точка прогресивної шкали оподаткування на доходи фізичних осіб – 45%, в Японії 50%, в Швеції 57%, а у Франції взагалі 75%.

Тенденції прогресивної системи оподаткування обговорюються також у наукових та експертних колах України. Нашій державі необхідно якомога швидше повернутися до прогресивної системи оподаткування, необхідні чотири-п'ять ставок, і щоби різниця між ними була мінімальна, аби зменшити наявну нерівність населення за доходами, – вважає директор Інституту демографії та соціальних досліджень Е. Лібанова.

Вона також відзначила, що сьогодні рівень оподаткування забезпечених людей в Україні є низьким. Зокрема, в 2010 році 50% найбідніших українців заплатили 36% податків, тоді як у США – 2,3%. Водночас, 10% найбагатших американців платять 70% податків, а 1% – 36%, тоді як в Україні, відповідно, 20% і 4%.

Щодо закиду журналіста про запровадження прогресивної шкали оподаткування за принципом: "малий бізнес – малі податки, великий бізнес – великі податки", то це – наскрізна лінія всієї передвиборчої програми ВО "Свобода". Адже "Свобода" – проти нав'язування і утвердження нинішньою владою олігархічно-кланової моделі економіки та виступає за "...стимулювання розвитку середнього класу, який становитиме не менше ніж 60% від працездатного населення". Такі економічні перетворення неможливо здійснити без усебічного сприяння розвиткові малого і середнього бізнесу, в тому числі через механізм податкового стимулювання. Це – шлях, пройдений багатьма європейськими країнами із розвиненою ринковою економікою. Зокрема, у згадуваній нами Австрії частка зайнятих на малих і середніх підприємствах становить 62,3% загальної чисельності зайнятих у національній економіці (в Україні це 12-15%). Частка малих і середніх підприємств у загальній кількості підприємств у країні сягає 99,6%, а їхній вклад у ВВП Австрії становить 162,79 млрд. євро [4]. Такий підхід дозволив австрійцям за Індексом процвітання країн світу у 2011 р. посісти 14 місце серед 110 країн (Україна – 82 місце), отримати 2011 року ВВП на душу населення (за даними МВФ) 50 504 дол. і 12 місце серед 183 країн світу (в Україні, де 21 мільярдер і 2 291 мільйонер, цей показник становить – 3575 дол. і 106 місце).

3. У програмі ВО "Свобода": "Зобов'язати осіб, які вивели капітали в офшори, повернути їх в Україну та сплатити з них усі належні податки. Націоналізувати підприємства, заарештувати банківські рахунки та конфіскувати майно порушників".

Коротка довідка для В. Кіпіані, Т. Фролова та "Владометра". За роки незалежності з України в офшори вивели $167 млрд., про це пише "Комерсант-Україна" з посиланням на неурядову організацію Tax Justice Network. Заявлена сума виведених з України коштів перевищує обсяг ВВП за 2011 рік ($165,2 млрд.), крім того, вона більш ніж удвічі більше обсягу державного боргу на кінець червня – $60 млрд.

Україна перебуває на 9 місці з вивезення капіталу після Китаю (за 40 років з нього було виведено $1,19 трлн), Росії (з 1990 року з країни пішло $798 млрд.), Південної Кореї ($779 млрд.), Бразилії ($520 млрд.), Кувейту ($496 млрд.), Аргентини (8-е місце, $399 млрд.). Українські економісти частково довіряють розрахункам Tax Justice Network. "Економісти більш консервативного спектру часто називають такі цифри завищеними, проте список лідерів з виведення капіталу не викликає сумнівів. Україна дійсно входить до десятки країн, звідки капітали йдуть в офшори, до того ж наведені щодо України цифри виглядають цілком реалістично", – заявив виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко.

"Виведення в офшори $167 млрд. за 21 рік означає, що щороку з української економіки йшло по $8 млрд. Це цілком правдоподібні розрахунки", – визнає директор Інституту економіки та прогнозування НАН України Валерій Геєць. Втім, за його словами, частина цих коштів повернулася назад у вигляді іноземних інвестицій і кредитів, а також фінансування виборчих проектів.

За 2010-2011 роки українські банки перерахували в офшорні зони і на Кіпр близько $53,4 млрд., що більше держбюджету України за 2012 рік. У перші два місяці 2012 року в зони з пільговим оподаткуванням пішло ще $6,87 млрд. Цю інформацію подає "Економічна правда" з посиланням на свої джерела. Гроші йшли в основному на Кіпр (96,4% всієї суми), частина поступала на Британські Віргінські острови, до Белізу, на Маршалові острови, на Мальдіви і т. д.

Отже, постає питання до авторів телепередачі – що їм незрозуміло із програми ВО "Свобода"?

Свободівці пропонують конкретний механізм: повернути гроші – сплатити податки. Якщо вивезено 167 млрд. дол., це, за теперішнім курсом НБУ (7,99 грн./ 1 дол.), становить 1 334,33 млрд. грн.; якщо сплатити 20% податку, то сума складе 266,87 млрд. грн. Цей капітал має працювати на Україну та її громадян. У разі відмови від таких дій власники отримають покарання у вигляді націоналізації підприємств, арешту банківських рахунків чи конфіскації майна порушників. Це цивілізований підхід, який використовується багатьма країнами, адже для бізнесу є вибір.

Що стосується порівняння із комуністичним "повне оподатковування офшорних операцій, заборона офшорним компаніям володіти акціями українських підприємств", то тут нема ні механізмів, ні відповідальності за минулі офшорні операції олігархів, а майбутні дії комуністів за всіма порівнюваними пунктами не конкретизовані і популістичні, як і вся комуністична маячня про "світле лєнінське майбутнє".

Загалом, розділ "Владометр" редактора сайту Т. Фролова у програмі "Підсумки з В.Кіпіані" підготовлено нефахово, упереджено, з метою заведення в блуд виборців та підігравання конкурентам ВО "Свобода".

Джерела

1. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1682-14.

2. http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=168922&cat_id=168921.

3. http://bi3on.info/uk/ukr/ostanni-novunu/1096-pryvatyzacija-ukrtelekomu-chervone-svitlo-dlja-investoriv.html.

4. Packer, C. (2010). Comprehensive analysis of programmes and initiatives in Austria that assist the Collaboration between science and SME, 2010 // mapccr-sme.eu.

Й. Ситник,

кандидат економічних наук, позапартійний

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.