Кому правда очі коле. Історики на підтримку Сергія Білоконя
Гидко спостерігати за пропагандистською істерією людей з ментальністю совєцьких рабів як реакцію на аргументовану, зважену, документально засвідчену наукову позицію вченого.
Наукова істина – це не річ, яку оцінюють в рамках "подобається"/"не подобається". Їй можна опонувати новими відкриттями, додатковими знаннями, зрештою, відкриттям для всіх охочих архівів, в яких сховані дракони совєцького окупаційного минулого. Тому замість істерикувати, опоненти мали би навести наукові свідчення своєї позиції. Оскільки таких немає, вони користуються старими методами на кшталт "заклєйміть пазорам і унічьтожіть". Це, зрештою, поєднується із завданням нинішнього режиму, який поставив собі за мету не дозволити поновити історичну справедливість; не дати нації право знати правду про свою історію; замовчати Голодомор, репресії, мовний лінґвоцид. Табачнік і його молоді "дарування" не можуть пробачити Білоконю, що він дослідив, систематизував і оприлюднив величезну кількість джерел щодо геноциду і масових репресій проти українців, які здійснювала московсько-большевицька окупаційна влада в Україні. І ніяка гінзбург до них не добереться.
Тому українофоби шельмують видатного українського історика Сергія Білоконя.
Масова істерія, яку розгорнули проти доктора історичних наук Сергія Білоконя, яскраво демонструє, що може бути в країні, яка через 21 рік після відновлення Державності не спромоглася подолати наслідки окупаційного минулого.
Але, впевнений, нація зуміє відрізнити брехню від правди, особливо, якщо остання бездоганно побудована на історичних свідчення, захистити чесне ім'я українця, який не боїться казати цю правду вголос.
Пропоную вашій увазі матеріал кандидата історичних наук Євгена Костюка, який силою наукових аргументів, а не ґвалтом доводить, на чиєму боці правда.
Українофоби оббріхують видатного українського науковця
Сергій Білокінь – знаний український історик, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, головний науковий співробітник Інституту історії України Національної академії наук України. Вчений керує Центром культурологічних студій у цій поважній науковій установі. Доробок історика складає понад 1300 наукових праць з історії України, сотні науково-популярних і публіцистичних праць.
Так звані "громадські активісти" останнім часом паплюжать ім'я видатного вченого. Оскільки їхніх власних знань аж ніяк не вистачає для справжньої фахової дискусії, вони навішують на нього ярлики: "антисемітський історик", "знаний антисеміт" та ін. Приводом до нападок на вченого стала його інавгураційна лекція у НаУКМА "Будівництво й ентропія в історії України", яку він виголосив 1 вересня цього року в якості почесного професора Києво-Могилянської академії.
Найбільше поливає брудом вченого так звана "профспілка" "Пряма дія", до якої долучаються такі ж маргінальні організації: "Феміністична офензива" та "Центр візуальної культури". Ці "активісти", а насправді – ліваки та українофоби, зводять наклепи на шанованого українського вченого, людину, яка все життя присвятила вивченню та збереженню історико-культурної спадщини української нації.
Найбільше вже згадані нами "громадські діячі" нападають на статтю Сергія Білоконя "Двадцять років єврейської державності в Україні, 1918-1938" Щоб розібратися в ситуації, вирішив прочитати цю статтю, про яку з подачі ліваків-українофобів так багато в останні дні згадується в електронних ЗМІ. Прочитавши статтю, був насамперед вражений тим величезним фактичним матеріалом, який автор використав для невеликої за обсягом історичної розвідки. У статті було 67 посилань, в основному – на архівну періодику та архівні документи, а також на мемуари, збірники документів тощо. На основі розлогого джерельного матеріалу дослідник висвітлює етнонаціональні аспекти становлення та функціонування більшовицького режиму, особливу увагу акцентуючи на етнонаціональному складі каральних органів совєтської влади – ОДПУ-НКВС. Ретельно прочитавши статтю, не знайшов якихось слідів того "антисемітизму", в якому звинувачують Сергія Білоконя. Натомість, читаючи наклепи на вченого, мимоволі напрошується аналогія з низькопробними пропагандистськими агітками сталінського СРСР і гітлерівської Німеччини. Там так само напівосвічені "напівінтелігенти" масово штампували брехливі, наклепницькі статейки на видатних діячів культури, мистецтва, на знаних науковців, втоптуючи їх у багнюку, безчестячи їхнє добре ім'я.
Нагадаю, що Сергій Білокінь є одним із найбільш визначних в Україні дослідників тоталітарного репресивного режиму міжвоєнної доби і найбільшим фахівцем у галузі джерелознавчого вивчення сталінських репресій в Україні. Підсумком багатолітніх досліджень вченого стала опублікована у 1999 році фундаментальна монографія "Масовий терор як засіб державного управління в СРСР (1917-1941 рр.): Джерелознавче дослідження", за якою в наступному році він захистив докторську дисертацію. В подальшому вчений активно вивчав життя видатних діячів української науки та культури, зокрема, написав ґрунтовну монографію про мистецтвознавця Федора Ернста, створив фундаментальну метабібліографію "Довідкова книга з культурної спадщини України". Втім, зрозуміло, що ті псевдоінтелігенти, які поливають брудом нашого видатного історика, його книжок не читали і читати не будуть. Дискутувати з ними – це марна втрата сил і часу. Цю інформацію я подаю для тих, хто дотепер не знав про Сергія Івановича Білоконя, а тепер знає про нього зі ЗМІ як про "історика-антисеміта", проти якого виступають так звані "громадські активісти".
Звісно, українські науковці-гуманітарії знають і шанують Сергія Івановича, і всі ці брудні та беззмістовні наклепи можуть викликати у них лише саркастичну посмішку. Серед наукової спільноти України історик Сергій Білокінь користується заслуженим авторитетом і повагою. Утім, наші ЗМІ полюбляють "сенсації", а тому підхопили наклепницькі заяви тих осіб, які оббріхують видатного вченого. Їхні брехливі звинувачення були розтиражовані низкою електронних мас-медіа і перетворилися на справжній каламутний потік брехні та наклепів. Подібну історію ми вже спостерігали не раз. Яскравий приклад – ті наклепи, які українофоби різного ґатунку зводили на відомого мовознавця Ірину Фаріон. Ця брудна провокація – з цієї ж серії. Напрошується аналогія з левом, якого оточила зграя гієн і кусає звідусіль. Зрозуміло, що всі спроби оббріхувачів Сергія Білоконя подати себе як "незалежних експертів" є марними. Лише українофоб, який підіграє нинішній владі в її намаганні знищити українську мову, культуру та історичну пам'ять, буде паплюжити відомого вченого. І чи ці особи відкрито визнають себе соратниками Табачника та Колесніченка, чи вони рядяться в одежі "незалежних експертів", це не має значення. Їхні дії говорять самі за себе.
Сподіваємося, що студентство та викладацький колектив НаУКМА гідно дадуть відсіч спробам купки українофобів втоптати у бруд видатного українського історика, почесного професора Києво-Могилянської академії Сергія Івановича Білоконя. До речі, в січні цього року у своєму відкритому листі Сергій Білокінь заявив про намір передати Києво-Могилянській академії свою унікальну книгозбірню, яка налічує близько 50 тисяч рідкісних видань XIX – початку XX століття. Києво-Могилянська академія завжди була осередком патріотизму, бастіоном збереження української культури. Марними є спроби окремих невігласів і україноненависників, а також маргінальних організацій виступати від імені студентів і викладачів шанованого українського університету. Їхні брудні наклепи лише підкреслюють, що українська історична наука і зараз є на передньому краї інформаційної війни проти нашої нації та держави, тієї війни, яка завершиться цілковитою перемогою українців.
Євген Костюк, кандидат історичних наук
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
