Йти чи не йти? Невже вам ближче уРкаїна?
Іноді правильно підібране слово змінює хід історії. Такої зміни сьогодні, справді, потребує Україна, яку влада Януковича перетворює на колонію суворого режиму, де одні вже змирилися зі своїм довічним терміном ув"язнення, а інші, в силу рабської ментальності не бачать різниці між добрим та злим господарем, який так чи інакше кине своєму слузі шматок хліба до рота, щоб той не помер і виконав свою щоденну роботу.
Але є ще одна група людей, – не населення, не лакеїв, а Громадян, які мають не лише обов"язки, а й права, якими ні за що не поступляться на користь солодких нездійсненних обіцянок, зручних місць у камерах, ефемерних цінностей та ерзац-культур. Саме до такої частини суспільства сьогодні надзвичайно промовисто й переконливо, як на мене, звернувся мій побратим, депутат Верховної Ради України Андрій Іллєнко. Дозволю собі тут це звернення розмістити.
Чому 7 квітня о 14-00 треба прийти до пам'ятника Шевченка в Києві.
Я звертаюся до всіх, кого дістала вся ця мерзота при владі, але хто все ще не готовий виходити на вуличні акції протесту.
Не готовий з різних причин. Їх дійсно багато. Комусь не до вподоби та чи інша частина опозиції. Хтось "після Майдану не вірить вже нікому". А ще когось втомила безрезультатність більшості гучних політичних акцій, які анонсуються ледь не як початок революції, а закінчуються нічим. Не кажучи вже про такі буденні речі, як банальна зайнятість на роботі та навчанні, лінощі чи страх. Або й все це разом.
Кажу вам одразу і відверто – 7 квітня на 99,9% революція не почнеться. Скоріш за все це буде звичайний мітинг, який не завершиться штурмом Межигір'я або Адміністрації Президента. Не думаю, що у виступах на мітингу ви почуєте щось радикально нове, чого ви ще не чули і самі не знаєте.
Але прийти все ж варто. І не просто варто, а необхідно.
І не лише тому, що "режим перейшов Рубікон", розпочавши конституційний переворот в парламенті та скасувавши вибори в Києві. Режим "переходив Рубікон" вже разів десять за ці три роки – коли підписував Харківські угоди, коли кишеньковим конституційним судом змінював конституцію, коли приймав "пенсійну реформу" та мовний закон і т.д. і т.п. Кожного разу це була межа, за яку "відступати було не можна" – і кожного разу надія була лише на одне – на масовий вихід на вулиці людей. І щоразу цього не відбувалося.
Я не вірю в дива і не вважаю, що завтра ми побачимо на вулицях Києва хоч сто тисяч громадян. Але я переконаний в одному, що кожен, хто хоче мати моральне право критикувати опозицію, щось радити, ляати владу в соцмережах – завтра має бути там. Ви виходите не заради опозиції. Ви виходите заради того, щоб завтра не жити в совково-олігархічному концтаборі. І це не залякування і не перебір. Все до того йде. І не тільки йде, а вже майже прийшло. Єдине, чого боїться режим і на що може зважати – це на ваш масовий протест. Висловлений не в інтернеті чи на кухні, а на вулиці.
Я не хочу, щоб у вас були будь-які ілюзії. Завтра ми не виженемо Януковича з трону. Але завтра ми можемо запустити зворотній відлік часу його перебування на троні.
Перш за все треба змінити настрій. Жодних ілюзій, жодної зневіри і жодного шапкозакидальництва. Шапками ми їх не закидаємо. Попереду важка і копітка робота. Тому головне – змінити настрій і стиль. І тоді вже не треба буде писати таких дописів. І тоді ми й самі не помітимо момент, коли кількість наших протестних дій перейде в якість революції.
Зустрічаємось 7 квітня о 14-00 біля пам'ятника Шевченка в Києві.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
