Як США заразилися ''українською хворобою'' корупцією
(опубліковано 4 жовтня 2019 року у виданні The Boston Globe)
У період президентської кампанії в США 2016 року разом із Сергієм Лещенком, колишнім журналістом і членом українського парламенту, ми опублікували список секретних платежів, здійснених "Партією регіонів" Полу Манафорту.
Відкриття, відоме як "чорна бухгалтерія Партії регіонів" виявила, що Манафорт отримав 12,7 мільйона доларів готівкою за свою роботу в Україні в якості політичного консультанта.
На той час Манафорт був керівником кампанії тодішнього кандидата Дональда Трампа. Через кілька днів після скандалу він пішов у відставку, а через два роки його засудили за вісьмома звинуваченнями, включаючи податкове шахрайство, пов'язане з грошовими платежами.
Нинішній скандал щодо президента Трампа, Джо Байдена, його сина Хантера Байдена, і України, безпосередньо не стосується Манафорта. Але його історія важлива для розуміння всього процесу.
Українські бізнесмени та політики давно готові щедро платити за увагу впливових американців. Наприклад, у 2015 році український олігарх Віктор Пінчук заплатив фонду Дональда Трампа 150 000 доларів США за 20-хвилинне включення на його конференції Ялтинська Європейська стратегія.
Одночасно Пінчук також є одним з найбільш щедрих спонсорів Фонду родини Клінтон. За 15 років він пожертвував близько 10 мільйонів доларів.
Тож багато в чому роботу Хантера Байдена у спостережній раді української нафтогазової компанії навряд чи була варта згадки, якби його батько не балотувався в президенти США. Тепер ця історія стала його Ахілесовою п'ятою. Конгрес розслідує Трампа за те, що він запропонував президенту України допомогти йому розкрити будь-яку корупцію, пов'язану з Байденами.
Пару днів тому американський колега запитав, чи я вважаю, що Хантер Байден винен у вчиненні злочину.
Юридично син колишнього віце-президента може залишитися "чистим". Але саме тут важливою є згадка про кейс Манафорта. Він займався політичними консультаціями в Україні з 2005 року. У 2010 році він став одним із архітекторів перемоги Віктора Януковича на президентських виборах.
Однак саме такі щедрі вливання спонсорів серед українських олігархів зробила цю перемогу можливою. Микола Злочевський, нафтогазовий підприємець, був одним із них.
Підтримка Януковича на виборах принесла йому посаду міністра екології та природних ресурсів, і призначення негайно позитивно вплинуло на його бізнес.
Саме міністерство Злочевського вирішувало, які компанії отримають нові ліцензії на видобуток нафти та газу. Тож не дивно, що настали гарні часи для нафтогазової холдингової компанії Burisma, що належить Злочевському.
У 2014 році президент Янукович покинув країну після того, як було розстріляно понад сотню учасників антиурядових демонстрацій, і це змінило все. Невдовзі було порушено кримінальну справу проти Злочевського, якого звинувачували у відмиванні грошей.
Приблизно в цей же час до наглядової ради Burisma були запрошені Олександр Квасневський, колишній президент Польщі, та Хантер Байден, батько якого був на той час віце-президентом США.
Очевидно, що відомі іноземці були запрошені для захисту репутації компанії, що не є незаконним. А як щодо моральної відповідальності Хантера Байдена? Як він міг не знати про корупційні питання головного акціонера Burisma? Чи добре він торгував на ім'я своєї родини? Чи були гроші занадто гарними, щоб відмовитися? (Повідомлялося, що він отримував 50 000 доларів на місяць за цю роль.)
Українські олігархи і політики і раніше платили за зв'язки з політичною елітою США. Відносини зі Сполученими Штатами завжди були важливими для України, але в останні кілька років вони набули особливого значення.
Україна зіткнулася з вирішальними викликами після революції 2014 року: вона була бідною і корумпованою країною, яка також боролася проти російської агресії. Сполучені Штати виступили на допомогу. Зараз ми занадто багато залежимо від Сполучених Штатів – від військової допомоги, їх впливу на допомогу Міжнародного валютного фонду та санкцій, що означають витіснення Росії з України.
Сполучені Штати були одним з основних донорів, що підтримували зусилля по створенню антикорупційних та правоохоронних реформ в країні. Завдяки фінансовій допомозі та адвокації США було створено Національне антикорупційне бюро – правоохоронний орган, незалежний від політичного керівництва країни.
Через фінансову допомогу США у 2015 році розпочалася реформа Генеральної прокуратури, яку, на жаль, не можна назвати успішною.
"В Україні є ще одна боротьба, історична – проти корупції. Україна не може дозволити собі, щоб українці втратили надію ", – сказав віце-президент Джо Байден у зверненні до українського парламенту наприкінці 2015 року. Тепер, чотири роки по тому, його ім'я фігурує в одному з найгучніших політичних скандалів в історії українсько-американських відносин.
Раніше США були для України зразком для наслідування, країною, де працюють інститути та закони. Але через поточний скандал ми втрачаємо віру в це.
Трамп звинувачується у шантажі та тиску на президента України Володимира Зеленського, при цьому звинувачуючи у корупції свого потенційного суперника на майбутніх президентських виборах. Особистий адвокат Трампа, колишній мер Нью-Йорка Руді Джуліані зустрічається з колишніми та нинішніми українськими прокурорами, щоб знайти звинувачувальні докази проти заявників. Усі ці деталі важливо пам'ятати.
Країна, яка колись була прикладом для українського суспільства, моделлю прозорості, здається, зараз країною з подібними проблемами – непотизмом, корупцією, порушенням законів та зловживанням владою.
І чим більше США занурюються в цей скандал, тим швидше випаровуються шанси на зміни в Україні. На жаль, ми втрачаємо модель для наслідування, яку США представляли для нас в останні роки.
Once a model for Ukrainians, the US now shows signs of the same corruption problems
KYIV, UKRAINE
DURING THE 2016 US presidential campaign, I, along with Serhii Leshchenko, a former journalist and a member of the Ukrainian parliament, published a list of secret payments made by the political party of the former Ukrainian president to Paul Manafort.
The revelation known as the "black ledger" revealed that Manafort had received $12.7 million in cash for his political consulting work in Ukraine. At the time, Manafort was running the campaign of then-candidate Donald Trump. A few days after the scandal erupted, he resigned, and two years later, he was convicted of eight charges, including tax fraud related to the cash payments.
The current scandal involving President Trump, Joe Biden, his son Hunter Biden, and Ukraine does not directly involve Manafort, but there's a reason to revisit him.
To understand the current controversy, it's important to know that Ukrainian business people and politicians have long been willing to pay generously for the attention of influential Americans. For example, in 2015, the Ukrainian oligarch Viktor Pinchuk paid Donald Trump's foundation $150,000 for a 20-minute engagement at his Yalta European Strategy conference. Pinchuk is also one of the most generous sponsors of the Clinton Family Foundation, donating about $10 million over 15 years.
So, in many ways, Hunter Biden's work on the supervisory board of the Ukrainian oil and gas company would hardly have been worth mentioning if his father was not now running for president of the United States. Now, his position has become fodder for Joe Biden's opponents; Trump is being investigated by Congress for prodding Ukraine's president to help him uncover any corruption related to the Bidens.
A couple days ago, an American colleague asked whether I believe that Hunter Biden is guilty of wrongdoing.
Legally, the son of the former vice president might escape unscathed. Here's where Manafort's case provides important context: Manafort had been engaged as a political consultant in Ukraine since 2005. In 2010, he was given credit as one of the sculptors who shaped Viktor Yanukovych's victory in the presidential election.
However, it was the generous infusion of sponsors from among the Ukrainian oligarchs and prominent business people that made this victory possible. Mykola Zlochevskyi, the oil and gas businessman, was one of them.
The support of Yanukovych in the elections brought him the position of Minister of Ecology and Natural Resources and the appointment immediately had a positive impact on his business.
It was up to Zlochevskyi's department to decide which companies would receive new licenses for oil and gas production. So it was no surprise that good times had come for Burisma, the oil and gas holding company owned by Zlochevskyi.
In 2014, president Yanukovych left the country after more than a hundred participants in anti-government demonstrations were shot dead, and that changed everything. Shortly afterward, a criminal case was initiated against Zlochevskyi, who was charged with money laundering.
Around the same time, Aleksander Kwasniewski, the former Polish president, and Hunter Biden, whose father was at that time vice president of the United States, were invited to the supervisory board of Burisma.
Obviously, well-known foreign names were invited to protect the reputation of the company, which is not illegal. But what about Hunter Biden's moral responsibility? How could he not have known about the corruption issues of the main shareholder of Burisma? Was he OK with trading on his family's name? Was the money just too good to turn down? (It has been reported that he received $50,000 a month for the role.)
In the past, it has paid for Ukrainian oligarchs and politicians to have connections to the US political elite. Relations with the United States have always been important for Ukraine, but in the last few years, they have been given special significance.
Ukraine was faced with crucial challenges after the 2014 revolution: it was a poor and corrupt country that was also fighting against Russian aggression. The United States stepped in to help. Now we depend too much on the United States – for military assistance, for their influence on aid from the International Monetary Fund, and for sanctions meant to force Russia out of Ukraine.
The United States was one of the main donors backing an effort create anti-corruption and law enforcement reforms in the country. Thanks to the financial assistance and advocacy of the United States, the National Anticorruption Bureau – law enforcement independent from the country's political leadership – was created.
It also was due to US financial assistance in 2015 that the reform of the General Prosecutor's Office began, which, unfortunately, cannot be called successful.
"Ukraine has another fight, the historical one – against corruption. Ukraine cannot afford to let Ukrainians lose hope," vice president Joe Biden said in an address to the Ukrainian parliament at the end of 2015. Now, four years later, his name appears in one of the highest-profile political scandals in Ukrainian-American relations.
Previously, the United States was to Ukraine a role model, a country where institutions and laws work. But amid the current scandal, our faith is deteriorating.
Trump is accused of blackmail and putting pressure on Ukrainian president Volodymyr Zelensky, while making accusations of corruption about his potential rival in the upcoming presidential elections. Trump's personal lawyer, former New York mayor Rudy Giuliani, has met with former and current Ukrainian prosecutors to find incriminating evidence against the Bidens. All these details are important to remember.
The country that was once an example for Ukrainian society, a model of transparency, seems to now be a country with a similar problems – nepotism, corruption, violation of laws, and abuses of power.
And the more the United States plunges into this scandal, the faster the chances evaporate for change in Ukraine. Sadly, we are losing the role model that the United States has represented for us in recent years.
Sevgil Musaieva is the editor of Ukrayinska Pravda (Ukrainian Truth), an online news site in Kyiv, Ukraine.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
