ГЕТЬ РОСІЙСЬКЕ РАБСЬКЕ "ТАВРО" З ОБЛИЧЧЯ УКРАЇНІ! Навіщо нам брати з собою в майбутнє колоніальну спадщину?
У Криму у 2014 році окупанти називають "Таврією" трасу, яка поки ще зв'язує український півостров з російським рейхом, а в Києві "експерти" погоджують, і пересічні громадяни масово голосують за назву парку "Таврійський".
У XVIII столітті Катерина ІІ масово змінює назви окупованих її імперією чужих земель: Ітіль – на Волгу, Яїк – на Урал, Крим/Південь України – на Тавріду/Таврію... Воне навіть дарує своєму [...] графу Патьомкіну титул "Таврійський" як нагороду за геноцид qırımlı/кримців і українців/козаків. Вона вигадує для України, яку перетворює на Малоросію, ще купу псевдодавньогрецьких назв... У ХХІ столітті, під час кривавої війни з росіянами, десятки тисяч киян голосують за штучний, принизливий, кривавий топонім, "патамушта ета звучіт красіво".
Невігласи пишуть мені: "А хіба таврів не було?". Може, й "було", хоча це – напівміфічне (типу "барбарів", "тартарів") слово Геродоту, який ніколи не був у Криму, й ніхто не знає, як тоді себе називала ця природна складова сучасного народу qırımlı. Але, якщо навіть уявити, що "таври" у складі кримців як субетнос існують досі, то називати Крим "Таврією" – це як Україну, наприклад, Бойківщиною, щоб тільки не називати Україною.
Це – постколоніальна ментальна прірва, з якої багато хто в нас іще не готовий / не хоче вибиратися. За яку деякі чіпляються руками й ногами, яку хочуть залишити дітям у якості "історичної спадщини".
Я вже не кажу про масу назв/слів типу Багчасарая чи чібереку, які в нас досі транслітеруються з кримської мови лише через російську – "Бахчисарай", "чебурек". І про купу іншого малоросійського сміття, яке саме нам і просто зараз треба викидувати з наших голів, словників, мап, підручників тощо, не чекаючи "еволюцій" і "нових поколінь". Великої війни з черговим геноцидом таким чином ми "дочекалися"...
Це тема на перший погляд здається майже безмежною, хоча насправді вилікувати таку постколоніальну хворобу можна й треба остаточно та якнайшвидше. Потрібно лише мати здоровий глузд, дослухиватися до притомних людей, не слухати непритомних. А головне – чути й розуміти, поважати й цінувати один одного, любити й шанувати Україну, не займатися добровільним самоприниженням, яке зараз виглядає вже зовсім-зовсім ганебним. І – думати, думати, думати, що мо говоримо й робимо, бо все, що стосується створення загальноукраїнської постколоніальної ментальності – надважливо. Бо саме зараз ми будуємо фундамент і стіни європейської України майбутнього, які просто не можуть бути з перефарбованої російсько-імперської цегли.
Я не плекаю ілюзій, що все це вирішиться миттєво. Але, допоки живий, докладу до цього скільки зможу зусиль.
Зараз же я звертаюся до київського міського голови пана Віталія Кличка й усієї столичної влади з проханням негайно заборонити цю пекельну "таврієзацію" Києва від слова "тавро". На базі щойно підписаного президентом Володимиром Зеленським закону про неприпустимість використання в українських назвах будь-чого, що пов'язане з росією або її "героями".
Ми, українці, – не раби, в тому числі не раби російських імперських міфів. Нам усім треба якнайшвидше й невідворотне повертатися додому.
У ментальному сенсі – теж.
Qırım serbest olacaq.
Україна понад усе!
Руzкій рейх буде знищений. (с)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
