"100 ГРАМ" ДЛЯ ХРАБРОСТИ и совести, которых у трусов и лицемеров нет

Сразу приведу факт (для максимального поширення – трофейною мовою), смывающий горы лжи, которые они наложили, будучи не в силах сдержать в себе.

Сейчас осуждают отважного Влада Шипицына (с 2014 года он постоянно выходил на митинги за Украину в родном городе фюрера) те, которые до протеста в Вильнюсе 11 мая "громко молчали", делая вид, что не замечают диких слов Шендеровича про "наших ребят, иногда даже убийц" и "украинский нацизм". И "не замечали" бы дальше, если бы не 100 граммов сладкого литовского кетчупа, который отличается от воды лишь тем, что на мирной акции протеста символизировал кровь украинских детей, моральной местью за убийства которых он стал. Хотя за попытки оправдания русских террористов и геноцида украинского народа пора уже не поливать кетчупом, а в цивилизованных странах – накладывать штрафы, сажать в тюрьму или, по крайней мере, отовсюду с позором гнать.



"Сладкая" правда состоит в том, что без этих 100 граммов лицемеры молчали бы, а Шендерович лгал дальше. Он, впрочем, и лжет. (Там просто не хватит ума, чтобы остановиться, и совести, чтобы извиниться.) Но теперь его – заметно, что нехотя – осуждают и те, кто молчал, потому что молчать стало вообще невозможно. И это ТОЛЬКО благодаря всем тем, кто вышел на протест, и конкретно Владу. Все тут просто, как дважды два, и эту правду бессмысленно отрицать, если, конечно, не хочешь выглядеть Шендеровичем.

Так что слушайте сюда, мелкобакалейные "гуманисты" и "пацифисты", чье ПМЖ – между капелек. Если у вас без 100 граммов кетчупа не включается совесть, то это – ваша проблема, а не Влада Шипицына. Ему же честные люди могут сказать лишь "Дякую! Честь". А эту бутылку с кетчупом действительно стоить продать на нашем с Аркадием Бабченко очередном аукционе для ЗСУ, как предложил Петро Пирогов – сооснователь ГО "Український Дім у Литві", один из организаторов и участников протеста. Подчеркну: протеста МИРНОГО, ЧЕСТНОГО и потому, как видим, УСПЕШНОГО. Сыгравшего именно ту роль, которую должны играть гражданские протесты в здоровом обществе. А все остальное – словесный мусор, который пачкает только тех, кто его несет.

Русский рейх будет разрушен. (с)

В том числе и правдой о тех, чьи ложь, манипуляции и молчание сделали его построение и – как прямое следствие – геноцид возможным.

P.S. На окрему "подяку" в цій історії заслуговують ті представники українських ЗМІ (не можу назвати їх журналістами), які не лише полінувалися перевірити елементарні факти про подію, її зміст, організаторів, дієвих осіб тощо, але й використали для її висвітлювання в Україні російські джерела та – відповідно – оцінки. Таким чином українське медійне поле вкотре само на себе насрало. Причому в тій ситуації, яка є й залишається цілком інформаційно виграшною для України. Але чорне вкотре названо білим і навпаки. Я перепрошую за неможливу й неприємну алегорію, яку зараз наведу лише задля того, щоб різниця в підходах була кричущою. Якби військо так само "принципово" тримало фронт, то зараз тривала б оборона Кракова, а медіагондони в Києві вже рік чергою брали б у ро... інтерв'ю в соловйових.



І останнє. Так, це буде риторичне запитання, але я його все одно поставлю.

Колеги, чи вам не соромно готувати й годувати елементарно не перевіреною інформацією (тобто – тупо брехнею) наше суспільство, в тому числі офіційних представників власної держави, яка виборює право жити такою ціною? Ні? Спасибі, я в курсі. На жаль, за багаторазовим досвідом, можна не сумніватися, що нікому з вас не вистачить моральних сил вибачитися й виправитися. Але я мушу публічно вам сказати: це – дно.

Додам іще сюди найповніше відео з акціі у Вільнюсі (дякую

Михайлу та Олені Барановим), щоб не залишити нікому простору для жодних "складних" питань. Бо насправді все просто.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.