Українською політикою керують три жінки: Барбі, Баба в ступі та Леся Українка

Ось що про 8 березня написав один цікавий автор:

http://www.apn.ru/opinions/article19402.htm

Ось що про 8 березня написав ще один цікавий автор в майже класичній статті – диякон Андрій Кураєв:

http://studios.narod.ru/Slovo/Mfrt.htm

Ось що йому недавно відповіли:

http://www.apn.ru/publications/article19444.htm

Я про 8 березня написав ТАКЕ:

(Користуючись нагодою, вітаю, хоч і з запізненням, своїх читачок із початком весни та світлими надіями!)

================================================

ЗАРУЧНИКИ КРАЇНИ АМАЗОНОК

Українською політикою керують три кам'яні баби: "Барбі", "Баба в ступі" та Леся Українка

О, це був би ще небачений світ!

Світ, яким би керували жінки.

Президент Російської Федерації Валентина Матвієнко, президент України Юлія Тимошенко, президент Грузії Ніно Бурджанадзе, президент Казахстану Даріга Назарбаєва, президент США Кондоліза Райс (Хіларі Клінтон), президент Пакистану Беназір Бхутто, канцлер Німеччини Ангела Меркель, президент Франції Сеголен Руаяль – вони б показали, на що здатні нащадки амазонок!



Шкода, що побачити такий Світовий Матріархат і оцінити його ефективність нам не доведеться. Ми живемо у світі, сконструйованому чоловіками, для чоловіків і за чоловічими законами. Світі, в якому бути чоловіком престижніше, аніж жінкою. Але в якому чоловіки деградують та вироджуються все більше і все помітніше. І хоч в Україні вкрай популярний міф про фемінну сутність країни, про нескінчених берегинь, про "споконвічний матріархат", про український жіночій рай, на жаль чи на щастя, це лише красива ілюзія. Так, в Україні не було "Домострою" з передписуваним обов'язком розправи чоловіка над дружиною. Але правдою є не жіночість, а недочоловічість країни.

Поза сумнівом, в сучасній Україні середньостатистична жінка цікавіша, повноцінніша та самодостатніша за середньостатистичного чоловіка.

Найбільш авангардною та затребуваною сферою публічного життя в Україні зараз є політика – порівняно з театром, кіно, телебаченням, культурою, наукою, церквою: у ній цей гендерний перекіс з недочоловіками та жінками-надлюдинами відчувається особливо гостро.

Концептуальна та метафізична різниця між чоловіком та жінкою полягає в тому, що чоловік – це суб'єкт процесу, це той, хто діє і той, хто відповідає за себе та свої вчинки. Тоді як жінка за своєю природою – об'єкт, на який спрямовані дії суб'єктів. У старокитайській філософії вважалося, що Небо породжує чоловіків, а Земля – жінок. Тому жінка повинна бути підпорядкована чоловіку, як Земля Небу.

Отже, в українській політиці біологічна стать та стать духовна співпадає далеко не завжди: поміж українських політиків-чоловіків важко згадати тих, які б поводили себе відповідно до чоловічих моделей поведінки. Багато з них повністю позбуваються чоловічих ознак – суб'єктності, самодостатності, вірності слову, здатності до системного стратегічного мислення, – тому тягти цей суто чоловічий тягар змушені жінки. Якщо аналізувати слова та вчинки ледь не усіх гранд-дам української політики, можна подумати, що вони суто по-жіночому ненавидять одна одну. Але, разом з тим, не полишає враження, що між ними можлива лише сувора чоловіча дружба.

Це дійсно загадка для політології: чому в Україні говорити та писати книжки і програми про стратегії розвитку країни виявляють охоту та здатність переважно жінки: Наталя Вітренко, Інна Богословська, Юлія Тимошенко, Раїса Богатирьова, Людмила Супрун, Лариса Скорик, почасти Ксенія Ляпіна та Катерина Чумаченко.

Жодного українського чоловіка-політика, який би цілком серйозно, а не передвиборного приколу заради, говорив про стратегії, плани розвитку України та інший "інтелектуальний мотлох" (з його точки зору), згадати не випадає. Українські чоловіки-політики – люди, як правило, "реальні", "чисто конкретні", вони звикли займатися "справжніми чоловічими питаннями" (себто мародерством чи крадіжкою): навіщо їм розмінюватися на подібні "дурниці"? Найрепрезентативніший образ сучасного українського чоловіка-політика – інфантильний і несуб'єктний підкаблучник, який через свою ущербність та неповноцінність схильний до інтриг, зради, підкупу і дуже болісно ставиться до успіхів своїх більш талановитих колег-жінок. Який не здатен до спротиву і готовий все життя простояти на колінах. Мало того, готовий ще й свою країну поставити на коліна перед "володарями світу".

Якби усі ці українські перелесниці об'єднались у партію чи політичну команду, то неодмінно – порвали б у мотлох усіх цих політиків-чоловіків! Шансів, що хтось з підкаблучників вижив би чи зберіг обличчя – жодних. Тож схильні до інтриг та "розводок" чоловіки намагаються зіштовхнути між собою політичних амазонок, постійно влаштовують їм телевізійні жіночі "бої у бруді".

Про це мало хто підозрює, але влада в Україні, точніше, її вищі органи, мають таємних берегинь.

Якщо на карті Києва або в реалі на місцевості з'єднати лініями три визначних жіночих пам'ятника – "Барбі" з Майдану Незалежності, "Бабу в ступі" (Матері-Батьківщині) біля Національного музею історії Великої Вітчизняної війни та Лесю Українку на однойменному бульварі (через дорогу від офісу Юлії Тимошенко, до речі), то вийде справжнісінький магічний трикутник! Бо всередині нього розташувалися усі провідні органи української влади: Верховна Рада, Кабінет міністрів, Секретаріат президента разом з президентом, Верховний суд, Генеральна прокуратура, Міністерство внутрішніх справ, а також два районні суди, що грають вкрай важливу роль в українській політиці – Печерський та Шевченківський. (За межами цього владного трикутника опинилися хіба що розташований у новобудові Конституційний Суд України.) І всі три статуї – в агресивних войовничих позах, до того ж повернуті назовні – ніби справді чатують на варті. У культурі, як відомо, жіночість представлена двома архетиповими образами – Деметри та Артеміди, себто жінки-матері та діви-воїтельки. Так от, усі три київські кам'яні берегині – яскраво виражене втілення другого образу: нічого "материнсько-родинного", "затишно-домашнього" немає в образі жодної з них.

Показово також, що київська "Баба в ступі" й аналогічна статуя з мечем у Волгограді на Мамаєвому кургані символічно позначають кордони країни амазонок, що, згідно "Історії" Геродота, колись дуже давно існувала саме у причорноморських степах сучасної України та південної Росії.

Відсутність справжніх чоловіків – чоловіків не лише в біологічному, але й у духовному вимірі – робить жінок амазонками, гіпер-маскулінними вояками, стратегами, державотворцями.

І усі негаразди сучасної "безхребетної" України можна пояснити саме відсутністю повноцінного чоловічого начала – отого вертикального виміру, стрижня, який відновлює природній світоустрій та загальний порядок, який підіймає з колін країни та народи, який чоловіків робить мужніми, а жінок – ніжними, який з Хаосу наново збирає Нове Небо та Нову Землю.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.