Лист до Сергія Терьохіна: Корови не винні, або Як швидко та ефективно розвалити українську молочну промисловість
Шановний пане Сергію!
Пише Вам Андрій Окара.
Ми з Вами, і це погано, майже не знайомі, але за Вашою економічною діяльністю та розвитком Вашої політичної кар'єри слідкую вже давно.
Але пишу Вам як Голові Комітету ВР з питань податкової та митної політики та як концептуальному економісту.
Пишу, на жаль, не з веселої нагоди.
З 1 січня 2009 року Україна може втратити одну дуже суттєву перевагу, яка в неї є зараз, і без якої буде значно гірше.
Я живу у Москві – уявіть собі, тут взагалі не можна купити справжнього – живого, непорошкового – молока!
Навіть те, яке привозять з сусідніх областей (Тульської, Орловської, Володимирської, Рязанської, Ярославської) в целофанових пакетах і видають за справжнє, виявилося порошковим. Порошкове молоко не кисне, з нього не зробиш масла – за день без холодильника воно перетворюється на гидотну жижу.
Непорошкове у Москві можна купити лише в супермаркетах за порівняно великі гроші – це так зване "Можайське", але воно пастеризоване – себто теж не зовсім живе (воно не скисає і зберігається підозріло довго).
Колись, ще за радянської влади, недалеко від мого будинку стояла молочна палатка – я до уроків бігав туди по молоко, що привозили з підмосковних колгоспів та радгоспів. Тепер нема – ні за які гроші.
Знаю лише одну людину, що живе в районі Рубльовського шосе і тримає корову. Себто в московських умовах живе молоко – це надбання мільярдерів – навіть не мільонерів.
Отих бабів з передмістя, які десь біля метро та зупинок транспорту торгують яблуками, квітами та буряками зі свого городу, а також інколи і молоком, – у Москві вже давно немає.
Тож одне з надбань України – це те, що українці можуть купувати і пити справжнє живе молоко! Навіть не знаю, як це Вам пояснити: коли воно є, його не помічаєш, але коли зникає – тоді відчуваєш, що без нього – повний жах.
Але це щастя може дуже скоро скінчитися – на радість усім іноземним постачальникам в Україну сухого молока.
Мені можна заперечити: мовляв, яка різниця – молоко живе чи порошкове? Але у тих, хто звертав увагу на московських діточок 4-6 років, таких питань не виникає. Про здорових дітей кажуть: кров з молоком. Про цих хочеться сказати: кров з порошковим молоком. Це справжня загроза для здоров'я нації, це вже не жарти!
ОТЖЕ, ІСТОРІЯ ЦІЄЇ БІДИ ТАКА.
У зв'язку з економічною кризою керівництво України прийнялося терміново шукати – де б можна було скоротити дотації та витрати. Поміж інших знайшли оцю – з коровами.
Є так званий "Антикризовий закон" – закон N639-VІ від 31 жовтня ц.р. "Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Цей закон ніби якісь гроші спрямує до держбюджету (насправді, зовсім невеликі і ненадовго), але наслідки будуть ТРАГІЧНИМИ.
Закон фактично позбавляє пільги з ПДВ домогосподарства, що виробляють молоко. (Точніше, він змінює порядок отримання тої пільги, що дорівнює її скасуванню.) При цьому пільга для юридичних осіб залишається, що ставить їх у ще більш нерівні умови з простими селянами.
Як відомо, фізичні особи (селянські домогосподарства) не є платниками ПДВ, бо цей податок замість них сплачують переробники молока, які його скуповують у селян. Але переробники його перераховують не в бюджет, а селянину – фактично це була така непряма дотація.
З 1 січня 2009 року цієї дотації не стане. Тож ціни, за якими скуповують у виробника молоко, впадуть приблизно на 17%. Що робитиме виробник – сільський дядько (тітка), коли його бізнес опиняється за межею рентабельності? Заріже корову? Пошле всіх на...? Прийде з коровою до будинку Верховної Ради, аби побачити світлі очі панів-депутатів, які зробили його жебраком?
До речі, як я розумію, збереження старого порядку (себто збереження невеличкої субсидії у вигляді повертання ПДВ) аж ніяк не суперечить умовам членства України в СОТ.
В Україні зараз є близько 5,7 млн. сільських домогосподарств, з них лише 1,8 тримають корів. Усього приватних корів в домогосподарствах в Україні – 2,2 млн. голів (це біля 80%).
У 2007 році в Україні було вироблено, за даними Держкомстату, 10,71 млн. тонн молока, з них 8,8 млн. тонн (82%) – це продукція сільських домогосподарств, 0,5 млн. тонн (5%) – фермери, 1,4 млн. тонн (13%) – великі сільські підприємства. В загальному балансі переробних молокозаводів молоко, яке постачали домогосподарства в 2007 році, склало 72% усього закупленого молока (4,3 млн. тонн). При цьому кількість і доля великих виробників в загальній масі молока швидко скорочується через його низьку рентабельність і високі витрати.
Отже, якщо, не дай Бог, селяне почнуть різати корів, а без цієї невеличкої пільги це дуже вірогідно, виробництво молока в Україні може впасти на багато-багато відсотків! Принаймні, ті селяне, що тримають кілька корів, залишать одну. Для себе – не для нас з Вами, пане Сергію! Під ніж піде десь біля 350-400 тис. голів (і це оптимістична цифра!) з 2,2 млн. наявних. І доведеться українцям пити виключно порошкове молоко. У тому числі – російське! Бо в Росії (і в Білорусі теж) зараз дають великі субсидії на утримання та розвиток великих крупнорогатих стад. Сільське господарство в сьогоднішній Росії – чи не провідна галузь по дотаціях. Збільшено уставний капітал "Россельхозбанка" на 2 млрд.долл. Бо такою і має бути послідовна та логічна державна політика, особливо під час загальносвітової кризи. Тож не дивно, що деякі українські молочні підприємці тікають з України і вкладаються в російське сільське виробництво. Але чи це нормальна ситуація для України??? Не соромно для українців?
Негативні наслідки "Антикризового закону" N639-VІ від 31 жовтня ц.р. щодо молочної проблеми відомі:
- зростаюче безробіття в регіонах, де альтернативної роботи в принципі бути не може (закриється біля 200 невеличких молочних комбінатів);
- зубожіння селян та критичне зростання соціальної напруги;
- критичне падіння рейтингів популярних на селі політичних сил та політиків (в кожному регіоні – своїх, але як ми знаємо, БЮТ в центральноукраїнському селі значно популярніше за ПР);
- фатальне зниження поголів'я великої рогатої худоби – перш за все корів, яких через нерентабельність молочного виробництва пустять під ніж;
- зменшення молочного ринку, подорожчання як молока, так і молочних продуктів;
- зниження енергетичної та речовинної місткості харчування "середнього українця";
- життя стане як у Москві – себто, з порошковим молоком замість живого; тож масована інтервенція в Україну імпортного сухого молока неминуча.
Селян поставлено в нерівні умови з великими виробниками – юридичними особами. Хоча селяни й так не конкурують з великими господарствами – тут є кілька проблем: якість кормів, умови утримання худоби, а головне – відсутність обладнання для належного зберігання молока. Тож молоко приватних домогосподарств та молокопродукти з нього йдуть на внутрішній ринок та в Росію.
Вони не зможуть конкурувати – просто підуть з ринку: або переріжуть на м'ясо своїх корів, або перестануть продавати за безцінь молоко заготівельникам.
Той законотворчій безлад, що зараз має місце у Верховній Раді, вбиває українського виробника молока взагалі. Але ще, доки не пізно, можна все повернути на свої місця!
Новий порядок – це очевидна несправедливість, тим більше – несправедливість у відношенні найменш захищених верств. Тож проект щодо подолання такої несправедливості є абсолютно аполітичним, оскільки у корів є своя партія, а до НУНС, БЮТ, ПР чи КПУ їх все одно, не приймуть.
Тож яка з фракцій першою добіжить, тої й тапочки. Себто, саме та партія отримає любов корів та їхніх господарів.
Більше того, виправлення такої ОЧЕВИДНОЇ НЕСПРАВЕДЛИВОСТІ – це те, що може солідаризувати прихильників Ющенка, Тимошенко, Януковича-Ахметова, Литвина та Леніна-Симоненка. Бо на селянському молоці не страждають інтереси жодної з олігархій, не страждають на ньому і інтереси держбюджету України.
Але страждають інтереси бюрократичної корпорації. А це, як ми знаємо, святе! У статті III.10 "Антикризового закону" є один чудовий прикольчик: "Кабінету Міністрів України під час розроблення законопроекту про Державний бюджет України на відповідний рік передбачити кошти для компенсації за рахунок загального фонду державного бюджету втрат сільськогосподарських товаровиробників, що виникли у зв'язку із змінами механізму обкладення податком на додану вартість операцій з продажу переробним підприємствам молока і м'яса в живій вазі".
Реально це означає, що в разі, якщо подібні кошти на повернення ПДУ десь візьмуться, чиновники приладять "краник" до молокопроводу і дуже конкретно спрямують цей грошовий потік в правильному напрямку. Хоча б тому, що налагодити ефективний механізм прямої дотації 1,8 млн. домогосподарств неможливо. Та і ніхто не збирається заморочуватися на подібні "дурниці"!
Є єдиний шлях вирішення цієї проблеми: термінове внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість". Необхідні такі зміни, які б встановлювали НУЛЬОВУ СТАВКУ ПДВ НА ОПЕРАЦІЇ ПОСТАЧАННЯ НА ПЕРЕРОБЧІ ПІДПРИЄМСТВА МОЛОКА, А ТАКОЖ НА ОПЕРАЦІЇ З ІМПОРТУ МОЛОКА.
Якщо це актуально, готовий навіть сам написати для Вашої чи якоїсь іншої політичної сили проект відповідного законопроекту.
В даному випадку я хочу лобіювати свої власні інтереси – бо коли приїжджаю до України, хочу хоч тут напитися непорошкового живого молока та поїсти негідролізного вершкового масла.
Але, чомусь мені так здається, мої інтереси збігаються з інтересами усіх українців – за виключенням хіба тих мешканців навколокиївських котеджних містечок, у кого окрім "Майбаху" чи "Бентлі" та жеребця є ще й корова.
Ну і ще мрію врятувати життя кільком знайомим коровам. Маю кількох знайомих (людей), які тримають корів і здають молоко заготівельникам – вони зараз на межі розпачу. Їм хочеться і надалі продавати молоко, хоч це, повірте, бізнес з дуже сумнівною рентабельністю – ми б з Вами, пане Сергію, точно не взялися б за таке. Але тепер вони, мабуть, будуть здавати замість молока м'ясо. Але тільки один раз: (
У мене є ще одна знайома, що живе не у селі, а в невеликому місті і тримає з чоловіком цілу козячу сім'ю, і молоко продає лише вагітним жінкам, тож з державою справ ніяких не має. На неї цей "Антикризовий закон" не вплине – її кози точно залишаться живими. Але черга до тих кіз дуже велика, бажаючих надто багато – на всіх не вистачає! Бо нема дурних просто так тримати в місті чотирьох кіз, навіть якщо в приватному секторі живеш. Тому в чергу на козяче молоко ці люди беруть лише вагітних або вже з немовлятком.
Ну а тих грошей, що держава мріє заробити на молочному ПДВ, ні на що не вистачить. По-перше, новим порядком передбачене пряме фінансування з бюджету селянських втрат. Себто якщо цей закон буде виконуватися, бюджет нічого не виграє, а лише програє – доведеться віддавати селянам вже "живі" гроші плюс будуть чималі абсолютно зайві і безглузді витрати на бюрократичну процедуру. Ну а що чиновники, які отримають доступ до "живих" грошей, знайдуть спосіб, як їх прибрати до рук, ми вже з'ясували.
По-друге, уявляючи собі примари українського (ширше – пострадянського) правозастосування, гадаю, що закон в частині компенсацій селянам податкових пільг виконуватися не буде, тож бюджет реально отримає дуже-дуже мало, але обсяг селянського молока скоротиться – почнуть різати худобу, велика частина молока перетече на стихійні ринки.
Ну і, по-третє, коли я чую, що треба трохи придавити селян, оскільки вони не в змозі виробляти високоякісне молоко – мовляв, треба розвивати великі комбінати з сучасним обладнанням, я думаю: да! Колись і на Марсі розквітне прекрасний яблуневий сад, але питання лише в тому – чи ми доживемо і чи вистачить в нас грошей на солярку для марсолета, аби туди долетіти?
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
