Щедрик-ведрик, з Новим Роком! + політичне харакірі Володимира Литвина

Щедрик-ведрик,

Дайте вареник,

Грудочку кашки,

Кільце ковбаски.

Дайте книш,

Бо пущу в хату миш,

А якщо не дасте,

Вітер хату рознесе!

Як виявляється, Дід Мороз теж читає цей блог, бо на Новий Новий Рік (ще на 1 січня) я отримав отакий подарунок:

І це був точно не бик, як дарували усім на цей рік, а саме корова – персонаж цього блогу, тут же про них йшлося!

Сьогодні треба слухати про Меланку (у версії Марії Бурмаки – пречудовий запис) ТУТ.

А дивитися треба чудове російське:) відео ТУТ.

__________________________________________________________________________________

ЩОДО ГАЗУ

Я можу дуже довго говорити про газове питання і багато написати на цю тему, але не хочу. На питання: хто програв, хто виграв газову війну – Росія чи Україна? – я можу навести з десяток аргументів на користь того, що Росія виграла, можу з десяток, що Росія програла, а Україна виграла.

Хоча, звісно, насправді виграли ті, хто через 6 років побудує і відкриє газогін "Набукко" і пошле на*** і жлобів з "Газпрому" з їхнім газом, і мудозвонів з "Нафтогазу" з їхньою трубою, а особливо ж їхніх піарщиків.

Але є деякі моменти, які вимірюються не так політичним фактором, як етичним і екзистенційним.

Звісно, Україна – світовий лідер за кількістю зрадників. Росію зовнішні виклики згуртовують, Україну – навпаки, розшматовують. Чи можна назвати зрадою визнання програшу своєї країни в амбівалентній ситуації – це питання складне.

Але якщо зараз хтось в Росії скаже: "Россия проиграла эту газовую войну!", його просто знищать. Його розшматують на дрібні шматочки. Його політична кар'єра скінчиться хвилин за 10. Йому скажуть: сука, ...ь, ты, падла, чё несёшь, уё...к недоделанный? Не виключено, що до наступного дня такий просто фізично не доживе.

Я уявляю собі логіку політичної кар'єри Володимира Литвина. Уявляю, на що він сподівається – на те, що на президентських виборах Великий Брат зробить на нього "ставку". Зрештою, то його справа.

Але після визнання того, що Україна програла цю війну, Литвин мав би зробити собі харакірі. В прямому ефірі.

Це був би чесний, відвертий, зухвалий, чоловічий крок.

Тоді б він справді залишився в історії України – усі б повірили, що Україні потрібен Литвин!

Я б пишався, що жив в один час з такою мужньою людиною!