Лист до Ющенка Віктора Андрійовича (2). Дострокова відставка президента – неодмінна умова порятунку Україну під час світової катастрофи!

Шановний Вікторе Андрійовичу!

Я довго вирішував в голові насправді складну політологічну задачку: де більше для України небезпеки – в дострокових президентських виборах чи в збереженні уявного консенсусу, тіпа балансу, тіпа спокою. З одного боку, аргумент про те, що часи Вашого президентства не стали добою розвитку та модернізації України; навпаки – вони стали часом Руїни, обвалу держави та жахливої демодернізації суспільства та деіндустріалізації. З іншого – також вагомий, як на мене, аргумент, що "коней на переправе не меняют" – тим більше, коли до переправи залишилося дев'ять місяців і єдиний Ваш шанс на повторне президентство – це реінкарнація в особі Арсенія Яценюка.



Якби не світова катастрофа (саме катастрофа, а не фінансова криза, як про це намагаються говорити), Україна могла б існувати в інерційному режимі ще до наступних президентських виборів.

В умовах катастрофи – вже не факт. Україна-як-держава – на межі прірви. Її треба відтягати, а не підштовхувати.

Гадаю, що коли під час революції Ви стояли на Майдані, Вам і в жахливому сні не могло наснитися те, що в останній час відбувалося між Вами та Балогою, Вами та Фірташем, Вами та Хорошковським, Вами та "Нафтогазом", Вами та "РосУкрЕнерго", Вами та Юлею Тимошенко. Тоді Ви відчували себе Новим Українським Пророком. Цікаво, ким Ви відчуваєте себе зараз?

Українську історію 2005-2009 років можна розглядати як процес системного руйнування державності.

Кравчук і Кучма намагалися збудувати хоч щось змістовне: перший себе вважає батьком української державності як такої і первинних державних інституцій, другий – батьком українського капіталізму. На Вас покладалася місія-максимум – стати батьком української модернізації, місія-мінімум – розчистити місце для появи нових еліт, нових суспільних та політичних відносин, нового конституційного устрою.

Але за благими намірами часто чути запах сірки.

Навіть найменша Ваша місія-мінімум-мініморум – популяризація української культури та ідентичності – скінчилася з жахливими наслідками.

Згадайте, як у 2004 році раділи Вашому обранню усі інтелігентні люди та любителі української культури – мовляв, нарешті президентом стане культурна, інтелігентна, освічена людина, яка, між іншим, добре знається й на українських гуманітарних справах.

І де воно тепер? Українська культура зараз переживає жахливу когнітивну кризу – кризу смислів та інтерпретацій. Тобто це не пряма дискримінація української мови, це не репресії проти україномовних діячів, як то було за радянських часів. Це не створення в контексті імперського культурного дискурсу образів вихідців з "национальных окраин" як "забавных простаков" та "чудаков".

Це навіть не той випадок, коли образ української культури фіксується в громадській свідомості як образ прекрасної первозданної архаїки (так було за часів Російської імперії) чи як сільська радянська маргінальщина (так було за СРСР), а як те, що в принципі не здатне до модернізації, що не здатне бути культурним генератором, що може існувати лише в контексті офіціозу, лише на як нудотна "прінуділовка".

Ви могли створити унікальний образ української культури та ідентичності – з сильних позицій, з сучасними інтерпретаціями, з месіанськими та есхатологічними мотивами.

Доводиться визнати, що Ваша культурницька діяльність, яка нібито стала "візитівкою" і основою Вашого публічного позиціонування, є переважно контрпродуктивною. Тому що пропагувати українську культуру зі слабких позицій – це все одно, що просто віддати її на поталу шизанутим українофобам.

Почуватися українцем стало немодним – і індикатором тут є не Київ, не Львів і навіть не Харків (хоча в тому ж Києві в останній час я чую української мови менше, ніж було десь ще три-чотири роки тому). Індикатором тут є, приміром, Крим та Севастополь. Кількість тих, хто вважає Україну своєю батьківщиною, хто лояльно (себто без іронії, сарказму чи нервового тику) ставиться до Києва та української державності, не кажучи вже про українську громадську ідентичність, катастрофічно зменшується.

Великою мірою почуватися українцем стало немодним саме через Вас та Вашу діяльність.

Княгиня Ольга, Ярослав Мудрий, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Павло Скоропадський, Петро Шелест займалися зміцненням української (протоукраїнської) державності, створюючи відповідні інституції, порядки та соціальні практики. Ваша діяльність, доводиться визнати, знищує весь державницький вимір. Пам'ятники Єкатерині II в Одесі та Севастополі – це не що інше, як непристойний жест, показаний Вам та Вашій культурній політиці.

Про більшість Ваших "кроків назустріч людям" доводиться мовчати.

Я мовчу про Державний культ Великої Смерті. Бо, як на мене, держава повинна асоціюватися з Життям і Майбутнім, а не зі Смертю та Минулим.

Не торкаюся й історії з Шухевичем. Як на мене, це було найбільше лихо, яке може спіткати будь-який народ: громадянська війна – саме така інтерпретація могла бути адекватною. Ну і, як на мене, якщо потрібні герої громадянської війни, то Бульба-Боровець – постать значно цікавіша за Шухевича.

Я мовчу про історією з дискредитацією прем'єр-міністра Тимошенко через систему... українських посольств! Це унікальне, ще небачене в історії світової дипломатії "ноу-хау"!

Я мовчу про "маски-шоу" в "Нафтогазі" – боротьбу за оригінали газових контрактів.

Я мовчу про правовий нігілізм та "загибель права", який став лейтмотивом Вашого володарювання (це науковий термін з філософії права, що останнім часом найчастіше застосовується експертами в аналізі Ваших політичних кроків).

Я мовчу про всі інші випадки, які дають підстави ворогам та недоброзичливцям України по всьому світі (особливо ж в Росії та самій Україні) робити висновок: України як держави не існує і не повинно існувати.

Інакше кажучи, пасіка, колекція народних ікон та прикладної старовини, повне зібрання творів Шевченка у 12 томах, гетьманський заповідник у Батурині, козацькі реліквії, артефакти Трипільської культури могли стати унікальним "Soft Power" великої нації. Вони стали анекдотами та приколами, темою для дискредитації України та українців.

Якби Ви все це пропагували перед мешканцями Вашого рідного села, або, скажімо, переді мною, проблем би не було – ми б усе зрозуміли. Але все це доводиться виносити на суд великої аудиторії, в якої повно забобонів до української культури, мови та ідентичності. Серед якої дуже багато людей, що читають українофобські великотиражні газети і книжки, які дивляться російські федеральні телеканали з великим другом Вашої родини Міхаілом Лєонтьєвим, які пам'ятають лише радянський курс історії з його жахами про "злобных бандеровцев". В їхній свідомості українська культура та ідентичність – це не даність, це лише одна з конкуруючих реальностей – поряд з російською та іншими.

Тож ефективне позиціонування української ідентичності можливе лише на конкурентних засадах та з сильних позицій. Протилежне – це дорога на кладовище Історії. Взагалі, це надзвичайно складний процес – управління дискурсом національно-культурної ідентичності. І хто займається цим неефективно, робить лише шкоду.

Багато людей в російському політжурналістському бомонді повторюють як скажені, що Україна – це велика помилка історії, що це "химера", створена ворогами Російської імперії та СРСР. В останні місяці ці настрої в Росії стали домінуючими – навіть останні російські соцопитування свідчать, що в РФ десь кожен шостий-сьомий готовий (увага!) воювати з Україною за Крим.

В колах російської влади є "яструби", які розробляють плани військових операцій проти України. У Москві нещодавно було видано кілька книжок, де зі смаком описуються російсько-українські війни. Особисто я цих людей вважаю моральними виродками і жертвами пропаганди (такими самими я вважаю і тих нечисленних українців, хто готовий воювати з Росією чи Білоруссю.). Але у них є своя аудиторія і вони дуже активно слідкують за Вашою діяльністю з послаблення власної державності.

Гадаю, оптимальна послідовність подій повинна включати створення нової Конституції (з умовою, аби її розробники і члени Конституційної Ради чи Конституційних Зборів років з 10 не мали права на балотування до владних органів), Ваша добровільна відставка, вибори президента, вибори Верховної Ради.

У Вас є кращі ідеї?

Вікторе Андрійовичу, бажаю Вам успіху та мудрості, аби прийняти державницьке рішення. І залишитися в історії України складною, амбівалентною постаттю – українським Гамлетом, а не українським Отелло. Неефективне чіпляння за владу до останнього позбавить Вас можливості асоціюватися в історичній свідомості наступних поколінь українців з чимось світлим, щирим та позитивним.

А. Окара