Андрій Окара: ''Більшість сучасних українських політичних сил – це похоронні команди''

Черномирдіна відставили за провал "ширки"; його наступник буде наглядачем за "Трубою"

Олександр ГУНЬКО, "Газета по-українськи", 3.07.2009

Російський політолог Андрій Окара вважає, що ніяких креативних проривів у російсько-українських відносинах у Кремлі не планують.

- Які причини звільнення з посади посла в Україні Віктора Черномирдіна?

- Їх багато. Одна з тих, що на поверхні, – провал широкої коаліції у Верховній Раді. Якби "ширка" відбулася, він з великою вірогідністю приїхав би на відзначення 300-ліття Полтавської битви ще в якості посла. А так без посла Росії на цьому шоу було якось ніяково. Чорномирдін приїхав до Полтави в якості радника російського президента. А точніше – в якості Чорномирдіна. Взагалі, Путіну та Медведєву на цій посаді потрібна абсолютно контрольована людина – з власного середовища. Чорномирдін навіть з іншого покоління – покоління Кучми – Єльцина. Ще причина – йому 71 рік, він хворий, просидів на цій посаді майже три терміни. Він хоче тепер життю порадіти, а не розбиратися у московсько-київських лайках.



- Як оцінюєте призначення послом Михайла Зурабова?

- А ніяк! Це "месидж" Україні, що вона не є пріоритетом для Росії, що українську тему відкладають у "довгий ящик", і що, з точки зору Кремля, українська політика робиться не в Києві, а десь за межами – скажімо, в Вашингтоні, Брюсселі та Москві. Зурабов не "голуб" і не "яструб", не кар'єрний дипломат, а менеджер ранньопутінського призову. Належить до пітерських економістів-лібералів, яких називали "антинародним урядом". Відомі проекти Зурабова – реформування пенсійної системи і системи охорони здоров'я. Це сильно ударило по соціально незахищених верствах населення. В Україні його майже не знають, а в Росії -проклинають – так само, як Чубайса, Кудріна, Єгора Гайдара чи Грефа.

- Недарма російські комуністи вважають призначення Зурабова ганьбою і для Росії, і для України?

- Ну, Ви зрозуміли ставлення до нього. Саме так. Він технологічно був необхідний "колективному Путіну", аби на нього можна було списувати усі непопулярні антисоціальні монетаризаційні реформи. Ненависть до нього простих росіян була такою сильною, що його довелося першим з непопулярних міністрів-"капіталістів" у 2007 році відправити у відставку.

- Як зміняться тепер російсько-українські стосунки?

- Відносини, що будувалися за Черномирдіна, передбачали дипломатію "без краваток". Це політика доби Єльцина і Кучми. Усі вони ментально та стилістично близькі – колишні "червоні директори", "радянські люди", "православні атеїсти". Тож багато питань вирішували за рахунок особистих відносин.

Черномирдіну вдавалося скругляти гострі кути у двосторонніх контактах. Востаннє це сталося днями – у Полтаві, коли, як виявилося, російська урядова делегація відмовилася класти квіти до пам'ятника загиблим українським козакам. Ну, Чорномирдін почав жартувати – мовляв, це все переплутали, не так зрозуміли та ін. Хоча було очевидним, що то є символічний жест Кремля.

Чорномирдін міг дозволити собі вільні висловлювання на адресу українських політиків і можновладців, які з точки зору традиційної дипломатії були некоректними і вимагали жорсткої офіційної реакції. Але через його специфічну харизму й амплуа це не сприймали серйозно. Якби так висловився хтось інший із іноземних послів – був би дипломатичний скандал.

Від Зурабова такого очікувати годі. Також шкода, що разом з Віктором Степановичем з російського посольства підуть цікаві і ефективні дипломати. Наприклад, радник посла з питань культури Всеволод Лоскутов, у якого була дуже гарна репутація в українському істеблішменті.

Призначення Зурабова свідчить про те, що ніяких проривів в російсько-українських відносинах у Кремлі не планують. Цим самим демонструють, що Україна не цікава Росії і нею можна намагатися керувати, не виїжджаючи з Москви.

От посол США в Україні – це завжди дуже важлива політична фігура. Чимало питань він вирішує саме в Києві. Але у Кремлі гадають, що нині не треба симетричної відповіді Штатам в Україні. Мовляв, можна все вирішувати за допомогою газового крану чи інших важелів, а не дипломатичним шляхом. Тож необов'язково, щоб посол був упливовим політиком. Навіщо, коли всі питання можна "парєшать" у Кремлі.

- Таким чином президент Росії Дмитро Медвєдєв прагне перенести стосунки з Україною з ідеологічної в прагматичну площину?

- Може, й так. Попередня діяльність Зурабова свідчить про те, що він – менеджер і переконаний ліберал-фундаменталіст. Сподіватися од нього нових ідей, як на мене, не доводиться. Не виключено, він стане просто наглядачем за газовою трубою й інтересами "Газпрому" в Україні.

Особисто я сумніваюся у прагматизації російсько-українських відносин найближчим часом. Бо що таке прагматизм у розумінні Кремля? Сучасна Росія перетворюється на новий тип держави – державу-корпорацію. І державні інтереси найчастіше ототожнюються з інтересами владної корпорацій – невеликої елітної спільноти, яка приймає усі стратегічні рішення та контролює усі стратегічно важливі ресурси та найбільші активи країни.

- Чи значить це, що Москва менше спекулюватиме на захисті російськомовного населення чи російської мови в Україні, підтримці проросійських рухів?

- Черномирдін, до речі, не дуже займався російською мовою – більше переймався газовою тематикою. Проблемами російської мови і культури він опікувався кожен рік на 12 червня, коли з розмахом, "по-барськи", відзначався День Росії.

Мовно-культурними питаннями займалися такі політики як Костянтин Затулін з Росії, а з України – Партія регіонів і дрібні маргінальні об'єднання з Одеси, Донецьку та Сімферополя. Гадаю, в цій сфері нічого не зміниться. Уявіть – раптом російська мова стане раптом другою державною, на чому деякі політики та партії будуть "розводити" своїх спонсорів? Що обіцятимуть своїм виборцям? Адже нічого, окрім віртуальних політичних примар, пов'язаних з мовним питанням та НАТО, багато хто з них просто не здатен запропонувати людям.

- А якою буде політика Кремля на найближчих президентських виборах в Україні?

- До недавнього часу кремлівська стратегія була приблизно такою: Україна – абсолютно непередбачувана і незрозуміла країна, в якій бардак і хаос. Усі кандидати говорять, що вони проросійські, усі ломляться в Кремль та на Стару площу, але коли отримують владу, нічого не роблять для Росії. Тому сподіватися ні на кого не можна, усі зраджують, "кидають". Тож найменшим злом є кандидат з найбільшим рейтингом – Віктор Янукович. Треба, мовляв, якось підтримувати його, але не так явно, як у 2004 році – "по бєспрєдєлу". А домовлятися з ним уже потім – після обрання.

Але 7 червня Янукович зробив, можливо, найбільш яскравий крок за все своє політичне життя – відмовився від широкої коаліції. Причому цей крок не був погоджений ні з Тимошенко, ні з Ахметовим чи Колесниковим, ані з Кремлем. Можливо, лише люди на прізвище Клюєв та Ющенко могли б пояснити історію такого чудесного "прозріння". Тож тепер Москва змушена наново будувати своє тактичне бачення української політики. І однозначної відповіді, що робити на українських виборах, у Кремлі ніхто не знає. Все зводиться до загальних фраз – мовляв, відстоювати російські інтереси, боротися з викривленням "спільної історії" та ін.

- Росія використовуватиме газове питання для впливу на українську політику?

- Це один з небагатьох важелів упливу, який ще лишився. У будь-який момент можна говорити, що Україна несвоєчасно сплачує за газ чи не виконує свої зобов'язання, що "Газпром" змушений сам закачувати газ у сховища і таке інше. І використовувати це як привід для чергової інформаційної війни та досягнення своїх інтересів.

- Чи стане газовий діалог більш рівноправним?

- Гармонія у газових відносинах настане тільки тоді, коли і в Росії, і в Україні зрозуміють та зроблять з того висновки, що поєднання двох монополістів – продавця та транзитера газу – створює унікального суб'єкта газових відносин у Європі. Але поки такий російсько-український картель не склався (і не видно ані передумов, ані політичної волі, аби він склався), ми змушені констатувати: Україна та Росія залишатимуться найбільшими антагоністами та противниками в газовій сфері, які продовжать боротьбу одне з одним.

- Чимало політичних сил в Україні, той же БЮТ, негативно сприйняли призначення Зурабова послом. Як українська влада тепер вибудовуватиме стосунки з Росією?

- Щоб їх будувати, Україна має стати реальним суб'єктом зовнішньої політики, а українські політики мають будувати геополітичні стратегії, утворювати союзи, шукати у світі прихильників своєї політики. А для цього потрібні політична воля, стратегія, кадри, ресурси. Всього цього поки що дуже мало. Щодо ставлення до Росії, українська влада має дві крайнощі: або, як Ющенко, все робити наперекір, або, як Янукович, – "чего изволите хотеть". Та політична сила, яка вийде за межі цієї дилеми – цих двох несуб'єктних розумінь України, і зможе побудувати по-справжньому самостійну і самодостатню геополітику, отримає шанс на майбутнє і, врешті-решт, врятує Україну. Але поки що більшість українських політичних сил – це похоронні команди.

Олександр ГУНЬКО, "Газета по-українськи", 3.07.2009

______________________________

після остаточної редакційної редактури матеріал став виглядати так:

"Нового посла Росії Михайла Зурабова в ній самій люди проклинають"

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.