Вікно, яке світиться у Ліни Василівни Костенко
Інколи на душі стає світло лише од того, що згадуєш: в цей самий час, який ти проживаєш тут і зараз, десь недалеко, поруч – на одній Землі, на одному континенті чи навіть в одній країні живе людина, яка створює такі вібрації, які тобі ну дуже-дуже близькі і суголосні, в яких ти хочеш купатися – наче в хвилях літнього моря.
Колись Вона, ще студенткою ЛітІнституту, згадувала про Довженка – просто було приємно і світло, що десь він є на світі, що в нього – отак просто світиться вікно на дачі в Пєрєдєлкіні:
Ще нас в житті чекало що завгодно.
Стояли сосни в білих кімоно.
І це було так просто і природно -
що у Довженка світиться вікно...
І я сам зараз маю якісь дуже подібні почуття – що десь живе ця людина, і в неї, мабуть, теж світиться вікно в ночі – як і колись у Довженка.
Ліна Василівно, з Днем Народження!
І бажаю Вам (і нам усім теж) дожити до такої України, за яку б не було соромно (насамперед, перед Господом) і "мучітєльно больно" (перед сучасниками)!
Андр. Окара
P.S.
Шановні друзі, пропоную тут знизу писати Ваші побажання для Л.В. та згадувати свої улюблені вірші – з неї.
Мені зараз суголосне оце (улюблений рядок – "де щастя зіткане з прощань"):
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п'янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
(послухайте ще чудовий романс Ольги Богомолець на цей вірш)
(а також – на інші)
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
