Привіт Альонє Бондаренко та Ніколаю Азарову од Ані-Кароліни Лорак (+радіо ''Свобода'')

Зараз, коли Україна-як-держава наближається до межі небуття, а українська влада (не президент чи прем'єр особисто, а весь український правлячий клас) – до ситуації, що народ стане відстрілювати і колошматити їх без розбору, якраз час зайнятися вишуканою інтелектуальною грою про квоти на українську культурну продукцію.

Я розумію, що кожен по-своєму заробляє свої гроші, і що зараз у людей, навіть у депутатів, навіть у донецьких, дуже обмежені варіанти – де і як заробляти.

Хтось продає свої мозги (наприклад, автор цих рядків), хтось – свої руки, хтось – свій язик, хтось – свої голосові зв'язки, хтось – нирки, хтось – інші складові себе. Ну а кому нема що з себе продати – через некондішн, доводиться продавати ближніх – свою батьківщину, свій народ, ресурси власної країни.

Дівчина, що затіяла наново ту вишукану гру у квоти, гарна і розумна – принаймні, багатьом подобається.

Але, мабуть, країни, де саме такі люди є депутатами і вершителями долі народу, не мають права на існування. Принаймні, країни, де еліта зраджує народ або віру (як було у Візантії під час Флорентійського Собору), зникають буквально на очах.



P.S.

Особисто мене квоти на музику ну аж ніяк не чіпають: коли я буваю в Україні, єдине FM-радіо, яке я час од часу слухаю, взагалі не крутить ніякої музики!

А позиція Януковича, який пообіцяв заветувати цей закон, видається адекватною: ну справді, не було в баби клопоту...

P.P.S.

В гостях на радіо "Свобода" у Віталія Портнікова Станіслав Белковський та редактор цього блогу.

Слухати ТУТ.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.