Андрій Окара: ''Влада розглядає Україну як велику свинячу тушу, яку треба порізати на шматки та скоріше продати – поки ціна не впала'' (Хвиля)

Чи лишився в країни шанс не зникнути з політичної карти? За яких умов Янукович може залишитись на другий термін? Про ці та інші актуальні питання в розмові з відомим політичним експертом Андрієм Окарою.

[Після призначення нового складу Кабміну все зазначене в бесіді отримало новий символічний смисл...]

розпитує: Людмила Парасківа

"Хвиля"

- Тиждень тому депутати принесли присягу і Україна отримала новий склад Верховної Ради. Як Ви оцінюєте парламентські вибори і їх результати? Які висновки зробили для себе?

- Головний результат виборів – це часткова втрата суспільством страху – принаймні, його активною частиною. До виборів домінувало уявлення, що влада – це абсолютний, всемогутній, незборений монстр, опір якому не має ніякого смислу. Але, як виявилось, влада не така вже й сильна, головна її слабкість – у невмінні вести діалог із суспільством та користуватись "м'якими" технологіями – лише жорсткий тиск. Ще важливий результат: підкуп виборців – ота сама легендарна гречка – в більшості випадків не спрацював. На виборах 2010 року працював ефективно, а тепер "зазбоїв" – люди стали трохи більш дорослими та відповідальними. Чи навпаки – безвідповідальнішими, бо раніше брали і голосували за гречкодавця, а тепер – проти.

Серед політичних результатів: у влади не буде конституційної більшості у Верховній Раді, а проста більшість буде коштувати їй аж надто дорого – і в грошовому, і в організаційному відношенні. Адже проста більшість досягається за рахунок мажоритарників, компартії та "тушок", які пройшли за списками опозиційних партій. З "тушками" після батька й сина Табалових – проблема. А в мажоритарників та комуністів немає мотивацій голосувати за рукою "політичного диригента" Чечетова інакше, аніж за дуже-дуже великі гроші. Хоча, звісно, для влади одним мільярдом більше, одним менше – все одно.

- Що нового побачили на виборах? Які цікаві тенденції проявилися?

- Я дуже уважно слідкую за появою інноваційних явищ та інноваційних особистостей в українській політиці – саме від інноваторів, кількості інновацій та здатності до інноваційного розвитку залежить перехід до нового технологічного укладу та, зрештою, життєздатність країни та народу. Хто з країн неконкурентоздатний – як то кажуть, "давайдосвіданья" – будеш енергетичною колонією чи постачальником людського матеріалу – світлих голів, працьовитих робочих рук та повій!

- Україна – "досвіданья"?

- Найгірше, що зараз відбувається в Україні, це те, що влада та увесь політичний клас розглядають її виключно як велику свинячу тушу, яку треба порізати на шматки та скоріше продати – поки ціна не впала.

Хоча в новій Верховній Раді я нарахував до півтора десятки цікавих інноваційних людей, здатних створювати нову країну і нову систему відносин в суспільстві.

- Що то за люди?

- Імен не назву. Боюся зурочити. Але назву прозорий індикатор рівня їхньої інноваційності та ефективності. Якщо ці люди не пересваряться, якщо зможуть домовитись між собою, а серед них є не лише опозиціонери та мажоритарники, але й з "Регіонів", якщо створюватимуть синергетичний ефект та "точки зростання" в Україні, значить, я в них не помилився. Якщо погрузнуть у сварках чи займуться дерибаном – значить, все, кінець.

- Чому не спрацювала гречка? І що спрацювало?

- Насправді, гречка працювала, але там, де її використовували не як підкуп виборців з боку вбогого кандидата – "шестьорки" олігарха, а як привід прийти на зустріч із змістовним та цікавим кандидатом. Крім того, вона спрацювала в тих регіонах, де населення повністю опущене та перетворене на бидломасу. А там, де люди почали цілком раціонально усвідомлювати, що влада цинічно обкрадає і "опускає" народ, скуповуючи їхні голоси по два пакети з крупою чи цукром, там не спрацювала. І це не лише Київ, але й Сумщина, Полтавщина, Житомирщина, Черкащина.

Але цікавих та непередбачуваних кампаній було мало. В багатьох симпатичних кандидатів просто тупо не було грошей на повноцінну кампанію.

Серед цікавих інноваційних кампаній я б відзначив кампанію Тані Монтян, в якій найцікавіший не результат (якби вона свідомо не позиціонувала себе як Аніку-воїна, результат був би іншим), а інноваційні технології створення та мобілізації громадянського суспільства знизу, з рівня "сусідської общини".

Особисто в мене була нагода випробувати нову технологію виборчого позиціонування мажоритарних кандидатів під умовною назвою "Нова щирість" (російською "Новая искренность"), яка базувалась на створенні резонансу основних меседжів кампанії кандидата з найінтимнішими очікуваннями електорату стосовно справедливості. Виявилось, що це ефективна стратегія проти "гречкосіїв", які повикладали по кілька мільйонів "зелених".

- Чому не було масових акцій протесту через фальсифікації на виборах? Ще до виборів Ви прогнозували, що єдина можливість нової революції – це кумулятивний ефект від маленьких "майданів" на мажоритарних округах.

- Ну як же – на проблемних округах протестні акції нагадували часом громадянську війну. Інша справа, що все це не переросло в єдину всенародну акцію.

- Але ж чи могло воно перерости?

- Гадаю, не цього разу. Народ зневірений, розчарований, перебуває в апатії, але ще не розлючений. Коли люди на піднесенні, коли їхній добробут зростає, але не так швидко, як би хотілось, коли відчувається перспектива, але здається, що влада цю перспективу забирає, – це час для безкровних революцій. Але коли народ злий та розлючений, коли не видно перспективи, коли відчай і безвихідь, коли переповнена чаша народного гніву – це передумова для бунту з вилами та бомбардуванням з повітря межигірських палаців. Зараз не бачу ані першого, ані другого.

- Чого очікувати в найближчі місяці від парламентської опозиції – "Батьківщини", УДАРу Кличка, "Свободи"?

- Опозиція отримала на виборах величезну перемогу – але приблизно таку, як персонаж оповідання "Старий і море" Хемінгуея: він спіймав найбільшу в океані рибу, але по дорозі її зжерли акули. Так і тут: опозиція отримала результат набагато кращий за сподівання, але ні на що, за великим рахунком, не зможе впливати. От Янукович в перший же день засідання нової Верховної Ради протягнув Азарова. І що тут могли зробити клички, тягнибоки та яценюки разом взяті? Хіба що яскраве файєр-шоу в залі засідань, яке докладно та крупним планом в обов'язковому порядку показують усі російські телеканали. Що зможе реально робити опозиція в Раді проти "регіоналів" та комуністів? Влаштовувати "бои в грязи" у форматі "Ірина Фаріон проти Колесніченка та Ігоря Маркова"? Опозиція програла ці вибори вже тоді, коли погодилась на змішану (паралельну) систему – з мажоритарними кандидатами. Тепер вони виправдовуються – мовляв, інших варіантів не було. Гадаю, інші варіанти та можливості були, але тепер це не має ніякого значення.

Звісно, в опозиційних депутатів є можливість ефективно працювати з депутатськими зверненнями та в комісіях Верховної Ради, блокуючи деструктивні дії влади. Але для цього треба бажання та снаги. А більшості з опозиції хочеться не тяжкої щоденної праці, а красивого життя та яскравого миттєвого телевізійного ефекту.

- Як оцінюєте перші робочі дні нової Верховної Ради? Що здивувало, обурило, вразило?

- Абсолютно нічого несподіваного: влада не лишила опозиції можливості для політичної дії – тобто для участі у законотворчій діяльності. Тож тепер опозиція змушена діяти як партизани – в асиметричний спосіб. При цьому, на жаль, це буде не результативна тиха лобістська діяльність, а гучна, яскрава та беззмістовна гра на публіку.

Красивим та справедливим видалося спилювання "свободівцями" кількох секцій паркану навколо Верховної Ради. На місці опозиції я б цей атракціон розтягнув би на максимально довгий час: уклав би графік – кожен день сесійних засідань одна з трьох опозиційних фракцій випилює по одній секції паркану.

Здивувало – що ніхто з опозиції не подав до Конституційного Суду запиту щодо тлумачення відповідних правових норм з метою з'ясувати – чи має право КПУ, яка не провела жодного мажоритарника, на власну фракцію у Верховній Раді? Очевидно, цю проблему для КПУ створила влада, змінивши регламент ВР, аби з симоненківцями можна було б домовлятись за значно менші гроші. Але ця амбівалентність ставить під загрозу легітимність всієї діяльності ВР. Хоча, звісно, вже давно все те, що відбувається в Україні, позначається словосполученням "загибель права".

- Чому саме Азарова Янукович подав кандидатом на прем'єра? Його сильні і слабкі сторони?

- Дійсно, нереально велика кількість по всій Україні і особливо у Києві сітілайтів з обличчям голови Нацбанку Арбузова говорить чи про те, що він – нова кінозірка, або що його роблять звичним для українського суспільства. Навіщо? Готують на прем'єра чи в подібних витратах може бути якась інша логіка? Враження, що молодша "фракція" "Сім'ї" зробила трохи поспішну ставку на цю людину, а старші (тобто сам президент) та "старі донецькі" були за повернення Азарова. Сильна сторона старо-нового прем'єра – відданість "донецьким" інтересам, відсутність власних президентських амбіцій чи потуг стати головою власного клану. Слабка його сторона – неадекватне уявлення про те, що насправді відбувається в Україні і чому його підлеглі (хоча він списує це на "папєрєдніков") привели країну на край прірви.

- Одним з найбільш несподіваних став результат ВО "Свобода". Звідки такий прорив?

- "Свободі" допоміг збіг багатьох обставин: відсутність опції "Проти всіх" у бюлетенях, загальна протестна вмотивованість електорату, партія переросла амплуа регіональної західноукраїнської політ сили. Крім того, публічно партія була позиціонована менш радикально та агресивно, ніж зазвичай. Та сама Ірина Фаріон балотувалась у Львові на окрузі, тож в неї не лишилось часу "світитись" по загальноукраїнських телеканалах.

Але їхній несподівано високий результат – це поки що кредит довіри. Вони можуть залишитись в межах очікування, тобто повторювати весь той набір ідеологем, які ми всі добре знаємо і за які їх називають "ультраправими" та "неофашистами". Скажу вам впевнено – і в Європі, і в Росії є чимало навколополітичних організацій, яким потрібна "Свобода" в ультрарадикальному амплуа, аби заробляти чималі грантові гроші на боротьбі з нею.

Але ця партія може і радикально змінитись – зробивши акцент на патріотизмі та "економічному націоналізмі", мобілізувавши "креативний клас" та інші соціально активні прошарки, для яких модернізація України – є справою життя або смерті. Особисто в мене є сумніви, що і "Свобода", і партія Кличка УДАР, і "Батьківщина" схочуть перетворитись на таку інноваційну партію. Але хочу помилятись.

- Які у Кличка шанси стати президентом?

- Намагання піти в мери Києва може серйозно підкосити президентську перспективу. Але в будь-якому разі під його амбіції та іміджевий капітал потрібна ще ефективна та розгалужена партія, ефективні люди навколо, ефективні стратегії громадської мобілізації прихильників. Поки що нічого такого нема й близько – на цих виборах вони діяли інтуїтивно, навмання, з низьким ККД. Про Кличка можна зараз сказати приблизно так, як колись про Ющенка: нація закохалась в боксера. Але поки що все, що пов'язане з Кличком, – якесь аморфне, невизначене, з незрозумілою перспективою. Ймовірно, зараз рейтинги його та його партії підуть трохи вниз. Можливо, я помиляюсь, але враження, що логіка політичної поведінки Кличка формується не в Україні, а в Німеччині.

- Які завдання мінімум і максимум має ставити перед собою парламентська опозиція на період до виборів президента?

- Зараз можливості опозиції надзвичайно малі – закони проводити вони не можуть, одіозні мовний закон чи закон про Земельний банк – не скасують, імпічмент Януковичу оголосити – тим більше не в змозі. Тому їм доводиться виключно грати на публіку. Тож на порядку денному така програма: красиво та ефективно блокувати трибуну та зал засідань, бити морди "донецьким", зупинити потенційних "тушок", а головне – навчитись ефективно працювати в парламентських комітетах – це найскладніше і найкорисніше.

Програма-мінімум поза парламентом: активізувати громадянське суспільство, створити "мережі довіри", мобілізувати "складні" електорати – студентів, військових, пенсіонерів. Програма-максимум: не пересваритися вщент між собою, висунути єдиного узгодженого кандидата, не дати владі повторити сценарій 1999 року.

- Як це зробити? Як Яценюку, Кличку й Тягнибоку не пересваритися до 2015 року і зійтися на єдиній кандидатурі від опозиції на виборах?

- Вони повинні утворити цілісного політичного суб'єкта. Себто стати єдиним цілим – трьохголовим (чотирьох- чи п'ятиголовим) опозиційним драконом, в якого одна голова – президент, інша – прем'єр, третя – міністр закордонних справ та ін. Якщо баланс інтересів буде збережено, така команда може витримати протистояння з "донецькими". Якщо ні, вони між собою перегризуться та пропустять вперед провладного кандидата.

- Які шанси в Тимошенко на участь у президентських виборах 2015 року?

- Якщо її не заб'ють в тюрмі, шанси бути обраною з'являються. Хтозна, що буде наступного року – на скільки впаде рейтинг влади, яким чином зміняться провідні електоральні тенденції, але станом на сьогодні Тимошенко обрати президентом з тюрми можна, хоч і вкрай складно.

Але ще складніше інше: припустимо, Тимошенко обрана президентом з тюрми, – чи буде вона ефективним та мудрим правителем? Чи стане вона творцем модернізації та системного оновлення суспільства – таким собі українським Лі Кван Ю? Бо для України зараз відсутність модернізації означатиме смерть та зникнення зі світової історії. І отут є сумніви та вагання щодо фігури Тимошенко.

- За яких умов Янукович може залишитися главою держави на другий термін?

- Або за умови узурпації влади (наприклад, на референдумі приймають нову конституцію і потім президента обирають в парламенті простою більшістю голосів). Або за умови громадянської війни та територіального розколу України. Або за умови фізичного знищення кандидатів-конкурентів. Або за умови грандіозної зради всередині опозиції – коли в другий тур виходять Янукович та одіозний й демонізований опозиційний кандидат – як в Росії у 1996 році чи в Україні в 1999 році.

- Хто з нових може з'явитися, наприклад, із владного середовища? Тігіпко, Льовочкін, хтось ще?

- Льовочкін – гросмейстер тіньової політичної гри, талановитий апаратник, який, проте, уникає публічності. Як розумію, він має дуже сильні президентські амбіції, але боїться їх виявляти – аби його не загризли друзі по партії. Не впевнений, чи була б така блискуча перемога опозиційних кандидатів по київських мажоритарних округах, якби не Льовочкін і не його конкуренція з Клюєвим.

Тигіпко – людина, якій періодично дуже сильно щастить – наприклад, з продажем Балаклейського цементного заводу французькому конкуренту або з продажем банку імені своєї доньки. Але, погодившись стати віце-прем'єром в уряді Азарова, а також зливши партію "Сильна Україна" Партії регіонів, він поставив на собі жирних хрест – як на улюбленцеві долі та рейтинговому кандидаті в президенти. Тепер він – збитий льотчик, буде плентатись під ногами в керівництва ПР. А коли влада зміниться, йому доведеться або емігрувати – в Молдову чи Францію, або стати директором Одеського кінофестивалю – на пару з молодою дружиною.

- На Вашу думку, яку мету переслідує нав'язлива рекламна кампанія Віктора Медведчука?

- Його реклама – дурна, це формат "гроші-на-вітер", хоч певною мірою вона робить свою справу: повертає Медведчука з політичного небуття – бо молоде покоління думає, що це просто чоловік телезірки Оксани Марченко. Медведчук знову має наполеонівські плани, але він завжди проколюється на своєму бажанні отримати все і зараз.

- Але за його спиною нібито маячить російський президент?

- Здається, саме так думала Юлія Тимошенко напередодні свого арешту минулого літа. Усе оточення радило їй тікати за кордон. Вона ж все чогось вичікувала – чи не сподівалась на чиїсь дуже-дуже серйозні гаранті своєї недоторканості? І це питання без відповіді: хто з кола її спілкування міг обіцяти їй такі гарантії, вказуючи на свою близькість до гаранта її ймовірної безпеки?

Проте, наскільки мені відомо, Путін вже не розглядає Медведчука в якості людини, яку можна і варто лобіювати на прем'єрство чи президентство, хоч той займається пропагандою Євразійського та митного союзів, а також федералізації України.

І справа тут не в особистих образах (наприклад, Медведчук виставив в інтернеті відео літнього візиту Путіна до нього на кримську дачу), а в його неадекватності викликам часу та в дуже специфічній харизмі – ну от чомусь не може він закохати в себе електорат, що тут не зробиш.

Насправді дивакуватий слоган з білбордів "Страной управляешь ты" – це не лише "отжиг" рекламістів, але й меседж, адресований Медведчуку з боку Путіна. Принаймні, так би хотілося самому Медведчуку.

- Ви вважаєте, що в Медведчука нема майбутнього у політиці?

- Я вважаю, що Віктор Медведчук як фундатор фонду імені Медведчука може зробити чи проспонсорувати багато маленьких корисних справ. Можливо, не з розмахом Пінчука, але зможе собі купити місце у світовій еліті. А як голова політичної партії він може викинути на вітер купу грошей, задовбати людей вщент своєю тупою рекламою і зробити дуже заможним своє політтехнологічне оточення.

- Але ж Медведчук – не єдиний в українському політбомонді публічний прихильник вступу України до Євразійського та митного союзів. Є ще й Азаров...

- Азаров – людина ментально та біографічно абсолютно чужа для України. Виходець з центральної Росії, з естонським, як кажуть, корінням, він існує ще в РСФСР – навіть не в УРСР. Публічне читання ним офіційних паперів українською мовою вже давно стало загальнонаціональним атракціоном. Емоційно, серцем він за Євразійський союз, але раціонально – через свою посаду та належність до "донецьких" – змушений бути ніби поміркованим противником ЕАС.

- Може реально претендувати на перемогу на президентських виборах кандидат і не з владного середовища, і не з опозиції? За яких умов? Хто це міг би бути?

- Може! За правильного позиціонування та розкрутки такий кандидат, якщо він харизматичний, спирається на власні ресурси, не пов'язаний ані з владним костоломством, ані з опозиційним пустомельством, може стати лідером суспільних симпатій та претендувати на щось путнє.

- Знаєте таких?

- Знаю, але не назву, аби не накликати на їхні голови неприємностей. Хоча кастинг триває – особисто я продовжую пошук достойних кандидатур на українське президентство.

- Хто зараз виглядає найімовірнішим переможцем президентських виборів?

- Якби президентські вибори відбулись би сьогодні, гадаю, вони б призвели до громадянської війни та до розшматування України.

- Які основні сценарії розвитку України до 2015 року і після?

- Сучасну політичну реальність в Україні можна розглядати як боротьбу, в якій, з одного боку, беруть участь феодали, з іншого – вільні громадяни. Абсолютна більшість населення – інертна маса кріпосних, яку безжально експлуатують феодали, але, з іншого боку, вона боїться приставати до громадян.

Майбутнє України залежить від того, як розвиватиметься конфлікт між цими прошаркам. Якщо переможуть феодали, Україна в найближчі роки перестане існувати (принаймні, в нинішніх кордонах), а вільні громадяни будуть змушені або маргіналізуватись, або виїхати з України. Якщо переможуть вільні громадяни, феодали втечуть або будуть змушені стати легальними бізнесменами. В будь-якому разі, це означатиме збільшення конкурентності та життєздатності України.

Але найбільш ймовірний варіант – це ситуація, яку визначатимуть жорсткі війни між конкуруючими феодальними угрупуваннями. Якщо одні програють, а інші виграють, – переможці посиляться і стануть монополістами. І лише якщо вони будуть постійно, міцно, до безтями одне одного лупцювати по голові бітам (звісно, політичними, а не бейсбольнми), – в цій ситуації з'являється надія для майбутнього України. На структурування та суб'єктність прошарку вільних громадян в мене поки що, на жаль, надій менше.

розпитувала: Людмила Парасківа

"Хвиля"

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.