Культуру в маси або Дайош мережу!
Я невипадково виніс у заголовок лозунги, стилізовані під "совок". Бо, мабуть, єдиним позитивним моментом у культурі останнього періоду російської окупації було добре налагоджене розповсюдження мистецького продукту. Наприклад, видавничої продукції. Навіть у моєму найвіддаленішому від райцентру Сокільці була в сільмазі полиця з книжками. У сусідньому Вел. Жванчику це вже був цілий відділ, не менший, ніж прод- чи промтоварний...
Ще донедавна усі скрушно зітхали: "У нас немає української книжки". Тиражувалася ця думка і ЗМІ, але переважно під геть недержавним кутом: мовляв, нікому ця книжка і не потрібна. На щастя, більшість наших видавців виявилася нормальними маркетологами, що вчасно і правильно дослідили запити суспільства. Я розмовляв з кількома видавцями на цьогорічному "Медвіні" – загалом усі задоволені темпами зростання попиту на книжку. Але якими б позитивними не були такі книжкові форуми, вони таки залишаються явищами локальними і періодичними. А повертати українцеві право на власну культуру треба всюди і повсякчас.
Сьогодні чомусь більші і менші державні та біля такових крутящієся мужі прагнуть подавати відсутність такої мережі яко проблему, що не піддається вирішенню. І тут, хоч я і не театрал, але скажу: "Не вірю!". Тому що, здається, цим ніхто всерйоз просто не займався. Бо як не існує у нас державної інформаційної політики, так не існує, на жаль, і культурно мистецької. Тобто, щось там нібито і ворушиться, гроші якісь навіть ходять сюди-туди, а толку – як відомого продукту від самця кози.
Як на мене, першим кроком до максимального донесення до реципієнта пропозиції власного культурно-мистецького продукту, має стати відповідна державна програма, спрямована суто на відновлення мережі. Для того, щоб уникнути зайвого "планового регулювання" результатів такої програми, пропонувати її втілення варто в порядку здобуття гранту чи відкритого конкурсу і пропозицією подальшої комерціалізації.
Алгоритм бачимо такий: пропонується створити всеукраїнську мистецьку агенцію (або грант отримує вже існуюча агенція), яка бере на себе певні зобов'язання. Мережа отримує назву щось на кшталт "хот-арту" – розробляється єдиний корпоративний стиль тощо. Першочергова увага – на райцентри, де і створюються відповідні "книгарні-кав'ярні". Асортимент продажу – книги, взірці образотворчого мистецтва, аудіо- та відеопродукція, підручники та посібники, листівки, періодика, канцелярія тощо. Водночас – приміщення підбирається таке, щоб воно могло стати і "клубним" для місцевої інтелігенції, там відбувалися невеликі вечори та презентації. Отже, окремо можна також реалізовувати каву, чай, холодні безалкогольні напої. Ідею цю можна, звичайно, обрахувати я як "чистий" бізнес-план, але дуже вже хочеться, щоб і наша люба держава хоч щось зробила для своїх громадян!
Якщо когось ідея зацікавила, готовий до більш детальних перемовин .
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
