Чи ''чорний'' для всіх понеділок 17-те?

Я своїми очима бачив на Сагайдачного – позаду мене сунеться джип, а його водій – "мілая дєвушка" в одній руці тримає біля вуха мобілку, іншою поправляє макіяж перед люстерком, що над лобовим склом. На який автопілот вона залишила кермо, я досі не знаю, і яким дивом вона нікуди не "в'їхала" – теж.

Тема підвищення штрафів за порушення на дорогах – мабуть, "найтоповіша" протягом кількох останніх тижнів в більшості ЗМІ, а з минулої п'ятниці ми взагалі "с етім ложимся і с етім встайом". Так, наче нічого більше в країні не відбувається, ні кризи політичної, ні економічної. Ну, це в нас уміють – перемикати увагу народу з головного на другорядне. Бо, як на мене, це поточний процес, про зміни в якому варто було б повідомляти в робочому порядку та й годі.

Хоча, може це й спеціально запушена фішка – "нагрузити" народ інформаційно, щоб страх перед втратою добрячої частки своїх кровних грошенят швидше переродився в небажання порушувати правила ДР. Це вже, звичайно, жарт – не здатні, на жаль, наші сьогоднішні державні очільники мислити масштабно, тому за них це роблять журналісти.

Але, як би там не було – тенденцію до збільшення відповідальності за порушення на дорогах вважаю позитивною. Безкарність завжди розслабляє – це факт. От, штрафували б, наприклад, наших нардепів за бездіяльність або саботування роботи парламенту, навряд чи вони б перетворили головний законодавчий орган на такий бедлам. А так... А водій, що, не людина? Коли він бачить, що верхи безкарні, чому б йому, представникові низів, на всі оті заборони та обмеження не начхати? Гіркою ця іронія виходить врешті-решт...

Я поки не хочу говорити про сторону протилежну – нахабних і причепливих "дай!-ішників", тупі і невмотивовані розвішування знаків тощо. Я хочу говорити про нас, простих людей, чиї діти навіть не на пішохідній "зебрі", а й на тротуарі не завжди можуть почуватись у безпеці.

Я своїми очима бачив на Сагайдачного – позаду мене сунеться джип, а його водій – "мілая дєвушка" в одній руці тримає біля вуха мобілку, іншою поправляє макіяж перед люстерком, що над лобовим склом. На який автопілот вона залишила кермо, я досі не знаю, і яким дивом вона нікуди не "в'їхала" – теж.

Але це – більше для анекдоту – а от місяць тому біля мого будинку якийсь дебіл на "мерсі" просто на переході буквально навпіл розірвав 15-річну школярку. Не знаю, чи вже розшукали його "доблєсні" правоохоронці, але одразу після трагедії вони рапортували, що знайдено лише авто і встановлено, кому воно належить.

Я щиро не хочу, щоб таке відбувалося! І тому вважаю високі штрафи – нормальним засобом стриму і профілактики порушень. За водіння у нетверезому чи наркотичному стані – вважаю, навіть недостатніми. А ще – прагну почати з себе – і не порушувати. Мені заперечать, але ж у Києві це неможливо, але, це знову ж – інший бік справи.

А чому б ми, прості автолюбителі, не зібралися і не створили широкий громадянський рух водіїв, який би контролював дві речі: зі свого боку – дорожній рух без порушень, а з іншого – діяльність державтоінспекції в усьому спектрі? Адже водійська солідарність завжди славилася своєю міцністю. Я особисто знаю не менше десяти людей, готових не просто їздити з наклейкою "Я не порушую правил ДР", а й виконувати цей норматив. Коли така ініціатива вийде знизу і набере обертів – вона стане продуктивною не лише щодо зменшення аварійності та інших порушень, а й реальним протистоянням корупції на дорогах.

Може, це все й утопія, але я чомусь продовжую вірити в наш народ...

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.