"Срібна підкова" під загрозою. Як і вся українська авторська пісня
Пригадую, коли полишив цей світ світлої пам'яті Тризубий Стас і ми обдзвонювали ЗМІ, заввідділом культури й мистецтва однієї з найтиражніших газет країни у відповідь на трагічне повідомлення запитала "Кто ето?". І коли я розповів і навіть надіслав готовий реліз, газета надрукувала на останній сторінці замітку під назвою "Умєр украінскій пєвєц Трізубий".
Українська авторська пісня (маю на увазі в широкому значенні, зі співаною поезією включно) є явищем надзвичайно цікавим і, можна сказати, унікальним. Зрозуміло, що першовитоків її можна шукати в російському бардівському русі, але в його висоцько-розембаумівському дискурсі, а не в "каеспешному". На щастя, сумнівна романтика "тайгі, гітари і костра", популяризована комсомолізованими "клубамі самодєятельной пєсні" практично не зачепила українських бардів ні духовно, ні світоглядно.
Парадоксально, але як в радянському союзі бардівський рух був одіозним для влади і постійно оголошувався "неформатом", так і в незалежній Україні. За тією лише різницею, що у нас бардів не переслідують, не кидають за ґрати і не видворяють за кордон. А так... Коли ми мали змогу побачити й почути на більш-менш розкрученому телеканалі виступ, наприклад, Ольги Богомолець, Едуарда Драча чи Віктора Нестерука? Чи часто крутять на різних FM-ках Наталку Криничанку, Олександра Смика чи Павла Нечитайла, бодай у форматі "Пропалої грамоти"?
Пригадую, коли полишив цей світ світлої пам'яті Тризубий Стас і ми обдзвонювали ЗМІ, заввідділом культури й мистецтва однієї з найтиражніших газет країни у відповідь на трагічне повідомлення запитала "Кто ето?". І коли я розповів і навіть надіслав готовий реліз, газета надрукувала на останній сторінці замітку під назвою "Умєр украінскій пєвєц Трізубий".
Це я все говорю лише задля єдиного висновку – не може попит породити пропозицію, якщо споживач не має вибору. Простіше кажучи, широкий загал не має змоги чути авторську пісню – звідки він може знати про її форматність чи неформатність?
І всі ці роздуми мають цілком конкретну і неприємну причину – неможливість провести цього року фінал єдиного молодіжного, справді всеукраїнського фестивалю авторської пісні та співаної поезії "Срібна підкова", метою якого є виявлення та подальша популяризація молодих авторів та виконавців власних пісень. Отже, криза б'є і по мистецтву – адже фестиваль фінансували люди, дотичні до будівельного бізнесу, який сьогодні, самі розумієте...
Розповідати, чому цей фестиваль повинен жити і що він доброго зробив, наразі не буду – цей допис вийде дуже величезним. Є в його оргкомітету (голова – Андрій Саєнко) презентаційний інтернет-ресурс http://www.sribnapidkova.org.ua, там можна все прочитати. Озвучу лише такий факт – цього року на відбірковому турі в Запоріжжі, де прослуховували молодих бардів зі Сходу та Півдня країни, автори та виконавці показали такий рівень, що журі змушене було визнати переможцями... всіх. І от тепер ці люди не зможуть реалізувати себе в фіналі...
І насамкінець. Дуже б хотілося, щоб ці слова прочитали люди, яким не байдужа доля української культури і які готові хоч щось інвестувати в неї. Дефіцитна частка бюджету фестивалю складає близько 30 тисяч у.о. – не бозна які гроші, але організаторам їх взяти нема де. Якщо будуть пропозиції – будь-ласка зголошуйтеся, сконтактую з організаторами.
Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.
