Цікаві спогади про Василя Кожелянка

21 серпня Україна попрощалася з Олесем Ульяненком, а наступного дня виповнилося два роки з такого ж чорного дня – 22 серпня 2008 р. цей світ полишив Василь Кожелянко. Про незабутнього Василя розмовляють письменниця Інга Кейван та художник і науковець Андрій Гречанюк.

Андрій Гречанюк. Коли треба писати спогади про когось, це викликає у мене певні негативні емоції, тому що мені здається, що людина, згадуючи про когось, позиціонує себе більше, ніж того, про кого, власне, мають бути спогади. "Я познаймився", "я його знав", "він мені казав"... І тут уже якось автоматично на передній план висувається автор спогадів, а не той, про кого спогади. Але якщо бути відвертим, то я справді мріяв познайомитися з Василем Кожелянком.

Інґа Кейван. Так. Як в імпресіонізмі. Рух з камерою. Але ж людина протягом всього свого життя, по суті, й "рухається з камерою в руках". Ніхто не може побачити світ ніякими більше очима, крім своїх. У спогадах завжди відчутною є міра еґоцентризму. Твої спогади. Мої спогади. У кожного свої спогади про ту саму подію, про ту саму людину... На філософію потягло. Добре. З чого починаються твої спогади про Кожелянка?... Чому ти мріяв з ним познайомитися? Він для тебе був суперзіркою, суперписьменником? Чому?...

Весь матеріал тут: http://inlit.com.ua/node/4055

P.S. Фото до уваги буковинських (і не тільки) чиновників – такий вигляд має сьогодні могила одного з найвідоміших українських письменників Василя Кожелянка.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.