Даніло Збрана: "Я вважав своїм моральним обов'язком віддати шану українському народові..."

У статті, яку пропоную до уваги шановних читачів, мій друг зі студентської лави – поет і журналіст Михайло Батіг з м. Тлумача на Івано-Франківщині розповідає про двох італійців. Перший був лікарем в УПА і загинув у нерівному бою з московськими загарбниками, другий – приїхав на могилу земляка і щиро полюбив нашу землю. Вважаю, що українці мають знати про обох...

На фото: Даніло Збрана біля могили українських повстанців у с. Вікняни. Другий зверху в переліку похованих – лікар з Італії Августо Домніні (псевдо Михась).

Телефонний дзвінок з Флоренції

Одного погожого весняного дня у моїй міській квартирі пролунав телефонний дзвінок, який своїм особливим згуком дав зрозуміти, що телефонують не з рідного Товмача, а здаля, можливо, із-за меж України. Коли я підняв слухавку, то почув зацікавлено-насторожений жіночий голос. Жінка представилась, що її звуть Лариса Орсуляк, вона – українка, лікар за фахом, львів'янка (хоч народилась на Волині), вже кілька останніх років мешкає в Італії, доглядає італійку похилого віку і водночас, у разі потреби, надає їй медичну допомогу (багато років працювала терапевтом стаціонарного відділення однієї з львівських лікарень), куштуючи щоденно гіркого заробітчанського хліба чужини. Пані Ларису Орсуляк з Флоренції особливо зацікавила моя стаття в християнському часописі українців в Італії "До світла", що виходить у Римі з 2001 року. Редакція журналу "До світла", за що безмежно вдячний, а також Василю Волошину (молодшому), який, навчаючись у Римі, передав журналістам мою скромну письмову розвідку про італійського громадянина, котрий під час Другої світової війни перейшов на бік Української Повстанської Армії, самовіддано боровся в її рядах і загинув на теренах Тлумаччини. Стаття у журналі називалась "Хоробрий італієць із сотні Довбуша", вона була надрукована у N16 (33) за 2004-й рік разом з фотографією могили, в якій поховано повстанського лікаря. Лариса Орсуляк повідомила, що вона вже кілька літ співпрацює з одним із італійських письменників, котрий укладає книгу, в якій ітиметься про боротьбу молоді і студентства за свободу і незалежність з тоталітарними режимами в Східній Європі. Власне український розділ книги – це повністю заслуга пані Лариси, котра у вільний від догляду за синьйорою час, безоплатно і жертовно, обклавшись словниками, перекладала з української на італійську сторінку за сторінкою, щоб Європа дізналась про Україну, врешті, правду.

Довідавшись з уст пані Лариси, про що ідеться у статті, синьйор Даніло Збрана висловив бажанням побувати у невідомій йому досі Україні, зустрітись зі мною, вклонитись праху свого земляка, що у селі Вікнянах, зібрати свідчення у тих людей, з якими боровся в УПА італієць на псевдо Михась (народився 1920 року у Римі, справжнє ім' я – Августин Донніні), або які просто могли знати його і чути про нього. Зі свого боку,запевнив п. Ларису, що готовий зустріти людину з сонячної Італії і розповісти усе, що дізнався про недовгий український період життя, боротьбу і героїчну смерть його земляка у лавах Української Повстанської Армії.

"Привіт, Михасю! Маю невеликий дарунок тобі – жменьку італійської землі..."

Четвертого липня 2005 року за 29 градусної спеки в тіні на залізничний вокзал обласного центру прибув потяг Львів -Івано-Франківськ. З валізами, у супроводі перекладача англійської мови, вперше на землю Івано-Франківщини ступив італієць Даніло Збрана. Позаду зостались дві тисячі кілометрів виснажливої дороги, які довелось подолати в пасажирському автобусі країнами Європи та українським бездоріжжям. По суті, він проїхав шлях, який українські заробітчани – чоловіки і жінки – майже щоденно долають, споряджаючись у пошуках зарібку до ситих і заможних європейських держав, зокрема Італії.

Отож, Даніло Збрана – професор філософії, історії та італійської філології у гімназії ім. Ніколло Пізано, що в місті Піза, президент культурного Центру "Італія – Україна" у тому ж містечку, голова об'єднання місцевих літераторів і один з організаторів поетично – культурного гуртка приїхав уперше до України і зокрема Івано-Франківська, щоб пізнати людей, традиції, історію українців. Зрозуміло, що найбільше професора і письменника з Пізи цікавив його земляк, особливо наголошую на цьому слові, бо А.Донніні, лікар УПА, що загинув і похований у Вікнянах, не був у родинних стосунках зі Збраною. Гість з Італії, якого супроводжувала викладач англійської мови, науковець одного з львівських вузів панна Мар'яна Полянська і котра виконувала роль перекладача, з особливим хвилюванням і трепетом їхав з Івано-Франківська до маленького покутського села Вікняни...

З собою на могилу А.Донніні, яка знаходиться біля столітньої церкви Пречистої діви Марії у селі Вікняни Івано-Франківської області, пан Даніло Збрана привіз букет білих хризантем. Він усипав її квітами, преклонив коліно перед хрестом з табличкою, на якій були викарбувані імена місцевих жителів, що загинули в УПА, та його співвітчизника, а після заплакав. Я бачив як його щокою текла скупа чоловіча сльоза. Навколо шуміли дерева, липневе сонце ніжило розімліле листя в своєму промінні, а синьйор Збрана молився і плакав над могилою Августина Донніні, славного земляка, котрого пізніше в Італії порівняє з англійським поетом Д.Байроном, який, як відомо, свого часу боровся за свободу Греції.

Напередодні своєї поїздки в Україну, Збрана пише статтю до щоденної італійської газети "il Tirreno", яка побачила світ 30 червня 2005 року. У ній він, з-поміж іншого, звичайно, розповідає про Августа, його звитягу у лавах УПА і загибель від енкаведистської кулі. "Привіт, Михасю, – уявно звертається він до мертвого земляка, немов до живого, – маю невеликий подарунок тобі – жменьку італійської землі..."

У часі своїх перших відвідин України взагалі та Тлумаччини зокрема пан Збрана побував, окрім могили, на вулиці Ковалевій у Вікнянах, на тому трагічному відтинку сільської дороги, де уже достеменно мені відомо, що 21 грудня 1945 року загинув від більшовицької кулі син Італії, лікар УПА Августин Донніні. Також Збрана зустрівся з паном Дмитром Проценком з Палагич, який знав особисто італійського лікаря і разом з ним брав участь в бою 30 листопада 1945 року, коли повстанська сотня Довбуша спільно з іншими двома сотнями здійснили напад на Делятин. Також відвідав у Вікнянах пані Катерину Солонину, вдову Івана Солонини, який разом з італійцем був у Карпатах восени сорок п'ятого і повернувся додому з обмороженою ногою. До слова, Донніні 21 грудня 1945 року відвідав І.Солонину, перев'язав ногу, і пообіцяв повернутись через кілька днів, але загинув тієї ж ночі, коли з групою повстанців зайшов на подвір'я, щоб фізично знищити зрадника. Біля обійстя останнього повстанці потрапили у засідку, влаштовану солдатами НКВД. Сам же Іван Солонина пробув дома недовго: 23 грудня, через два дні після того, як трагічно загинув лікар УПА Михась (А. Доннніні), його заарештували, а 27 березня 1946 року вироком військового трибуналу військ НКВД Станіславської області засудили на 10 років позбавлення волі. Сталінських таборів не оминув і Дмитро Проценко з Палагич, якому судилось стати учасником відомого повстання в'язнів у Норильську в 1954 році.

"Дорогі друзі! Сердечно дякую за Ваш прийом, за Ваші книги і за ті години, що ми провели разом, – напише пізніше синьйор Збрана у листі до мене і волинського журналіста і письменника, дослідника українського визвольного руху Петра Боярчука, пропустивши крізь свої серце і душу українські враження від першої поїздки до України. – Сподіваюся повернутися і зустрітися знову, бо бажання пізнати Вашу країну – сильніше за все..."

Пісню і мову українську – люблю найбільше

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю -

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

В.Симоненко.

Ці поетичні рядки, даровані Україні дочасно померлим, але безмірно талановитим поетом Василем Симоненком, неабияк припали до душі іншому поету – Данілу Збрані з Пізи. Недарма він завершив ними одну зі своїх поетичних проукраїнських статей "Любіть Україну".

Назвати статтю у неперевершеному сосюринському стилі Збрану спонукали чергові відвідини України і незабутні враження, які відклались щирістю в його серці. "Цей народ, – пише він у своєму дослідженні, - звернений в майбутнє і свідомо пов'язаний з минулим, випромінює древню гордість, що проявляється в усьому, навіть у способі вшанування гостей, яких українці зустрічають дуже радісно й тепло. Вони неабияк гордяться козацьким минулим, коли їхні предки їздили верхи з вітром по вільній землі... ".

Упродовж останніх років з-під пера італійського літератора Д.Збрани вийшли десятки статей в Італії, котрі в тій чи іншій мірі дотичні до України – її минулого і сьогодення. Завдяки волинянці за народженням Ларисі Орсуляк, котра у вільний час, отримуючи сугубо моральну сатисфакцію, перекладає їх, щоб, ми, українці, мали чудову нагоду знайомитися з ними. Лише один перелік статей вражає: "Ніжна і дзвінка українська мова", "Відкритий лист друзям Донеччини і Галичини", "Звернення до європейських народів", "А в очах розгубленість..." та інші. Одні написані власноруч і є вислідом власних вражень, спостережень і висновків, інші – у співпраці зі студентами Італії, України, Франції, Іспанії тощо. Я міг би їх цитувати, але не має сенсу, бо майже усі його публіцистичні статті друкувались в регіональних журналах і газетах України, на літературних Інтернет-сайтах, до слова, як і його поетично-прозові твори. Хіба що не втримаюсь, і таки озвучу його рельєфну думку про нашу пісню та мову: "Я багато подорожував Європою, – розмірковує Збрана, – слухаючи мелодійні пісні різних народів, але пісню і мову українську, - люблю найбільше... " Він знає, що каже: знавець багатьох європейських мов, а також англійської, італійський літератор без особливих зусиль може порівняти мелос різних народів.

Приїзд в Україну Збрани у 2007 році став особливо пам'ятним: письменник зі славнозвісної Пізи привіз книгу "L'olore come ideale" ("Ідеалом було страхіття"), працю свого останнього десятиліття, котра у підзаголовку мала назву "Студентська боротьба у країнах Східної Європи". Вона вийшла тритисячним накладом у відомому видавництві міста Барі. Зауважу, що відразу кілька італійських видавничих домів навперебій дали згоду друкувати книгу, яка відразу стала подією культурно-політичного життя Італії. Для нас, українців, вона особливо цінна тим, "... що відкрила, – як напише у передмові вже до українського видання книги волинський письменник Петро Боярчук, - італійцям ту Україну, про яку вони нерідко навіть не здогадувалися, – Україну, де народилася перша в світі демократична Конституція; Україну, яка, утративши власну державність... століттями змагалася за її відновлення; Україну уярмлену, століттями гноблену, винищувану, але не зламану, не підкорену, не поставлену на коліна...".

Друга частина книги – найоб'ємніша – присвячена майже невідомим в Італії сторінкам історії України. Автор в заглавній статті твердить, що працю над українською частиною книги вважав для себе моральним обов'язком. За його словами, він "... прагнув віддати шану народові, який пережив безжальне, злочинне нищення лише через те, що хотів бути вільним і жити в мирі зі своїми традиціями, фольклором, мовою і релігією. Провиною ж, яку не могли (та й досі не можуть) їхні колонізатори пробачити українцям, є те, що на боротьбу за право бути вільними вони повстали зі зброєю в руках. Іншими словами, я описав історичні події, підкреслюючи різні фази репресій з одного боку і нескорений опір – з іншого".

Я зупинився на книзі детальніше з кількох причин: по-перше, вона стала безперечно помітним літературним явищем в Італії та Європі і напрочуд читабельним твором. Упродовж трьох років книга розійшлась на Апенінах тридцятитисячним тиражем. По-друге, у 2008 році за власні кошти автора, особливо наголошую на цьому, книга "Ідеалом було страхіття" побачила світ в одному з львівських видавництв. Її можна придбати в книгарнях міст Львова та Івано-Франківська. Даніло Збрана також безкоштовно подарував свою книгу усім сільським та шкільним бібліотекам Тлумацького району Івано-Франківської області. По-третє, що особливо важливо, вона наблизила один до одного два народи – італійський та український, стала своєрідним містком до розуміння складних історичних процесів, в яких довелось змагатись і перемогти українській нації.

Спілкуючись за посередництва пані Лариси Орсуляк зі Збраною під час його приїздів на Україну, відкрив для себе його ідеалістично-мрійну душу, яка притаманна лише поетам, що ненастанно вірять в ідеал. Переді мною зримо постають його запальні промови, що наче зійшли зі сторінок книг про древній Рим. Людина щирої душі, непогамовний романтик, Даніло щороку покидає власний комфортний будинок у Пізі (провінція Тоскана) і їде до України, щоб пізнати глибше традиції, культуру, врешті-решт, душу народу, який став для нього рідним, зустрітись з друзями, яких надбав за ці роки чимало. Якось у розмові зі мною він обмовився: "А.Донніні поклав на алтар української свободи, Михайле, власне життя. Якщо знадобиться, то заради вільної України я готовий беззастережно віддати і своє". Повірте, це не бравада чи красиві слова, а "... щирий голос душі людини (за Петром Боярчуком- авт.), котра глибоко перейнялася і українською національною ідеєю... і тими болями та стражданнями, що їх довелося зазнати нашому народові на шляхах цієї боротьби, і нашими величезними втратами та нездоланною, попри все, вірою в перемогу".

Замість післямови

Гортаючи листки свіжих спогадів, переді мною постають зримо десятки, сотні зустрічей, які провів Д.Збрана на Івано-Франківщині. А були ж неповторні виступи і лекції у Львові, Луцьку. Він – чудовий промовець, який досконало володіє ораторським мистецтвом, а тому його промови зацікавлено слухають усі – від студентства до селян. Збрана виступав перед різними аудиторіями: шкільними і педагогічними, на мітингах і в музеях, радіо і телебаченні і повсюдно освідчувався в любові до України, її мови, пісні, але найбільше захоплювався нашими національними героями, велич і трагізм яких зумів усвідомити глибше і чуттєвіше, аніж багато хто з нас, українців. Недаремно громада міста Тлумача, що на Івано-Франківщині, взявши до уваги жертовну і самовіддану культурно-політичну, письменницьку діяльність Збрани, спрямовану на утвердження позитивного образу України в Італії та в Європі цілому, висвітлення історичного минулого нашої держави з позицій виключно національно-державницьких, а також його благодійницьку допомогу (за фінансового сприяння синьйора Даніла Збрани у райцентрі зведено гранітний постамент на честь юнаків УПА, страчених за наказом органів НКВД) присвоїла йому звання "Почесний громадянин міста". Сподіваюсь, йому буде затишно і гордо перебувати в одному ряду з такими Почесними громадянами Тлумача як С.Бандера, Р.Шухевич і В.Чорновіл, про життя і полум'яну боротьбу яких він пристрасно і талановито розповів на сторінках своєї книг і надалі продовжує писати в газетах і журналах Італії.

Блог автора – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст блогу не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ньому піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора блогу.